Ситуативний стиль управління

Продовжуючи розробляти теорію стилів лідерства, Пауль Херси і Кен Бланшар пропонують ввести новий термін у визначенні стилю лідерства: «ситуативний стиль». Одним з чинників обумовленості вибору лідером того або іншого стилю автори бачать чинник готовності підлеглих йти за лідером. Ця готовність складається з двох становлячих змінних: здатність і бажання йти за лідером.

Здатність (готовність до роботи) включає загальні здібності, професійні навики, знання і необхідний для виконання конкретної роботи досвід.

Бажання (психологічна готовність) є єдністю упевненості в потрібності роботи, в прихильності до організації і мотиваційної спрямованості.

Облік цих двох чинників наказує виділяти чотири стилі лідерства.

Вказуючий стиль застосовується за відсутності здатності у підлеглих до даної діяльності і при їх небажанні діяти. Вказівки керівника торкаються в основному технічної сторони поведінки підлеглих. Для забезпечення злагодженості групової поведінки керівник використовує владні повноваження і практикує метод примушення. Як видно, в діях керівника є видимими елементи класичного авторитаризму.

Роз'яснюючий стиль використовується у разі слабої вираженості готовності підлеглих слідувати за лідером. Даний стиль націлений на повідомлення підлеглим докладних відомостей з приводу рішення головної задачі організації. Використовуються прийоми переконання, пояснення, інформування.

Стиль участі практикується при середньому рівні готовності, коли підлеглі здатні здійснювати відповідальність за загальну задачу і корисні в процедурі ухвалення рішень.

Стиль делегування вступає в дію при високому ступені готовності підлеглих до справи (вони здатні і бажають).

Як видно, застосування конкретного стилю лідерства тут ув'язується з рядом зовнішніх чинників, з ситуацією.

Будь-яка ситуативна концепція припускає при виборі стилю лідерства виконати обов'язкову процедуру:

1. Всесторонньо оцінити задачу і визначити етапи інтенсивної дії на підлеглих.

2. Отримати уявлення про підготовленість підлеглих до виконання задач даного класу.

3. Визначити характер мотиваційних тенденцій підлеглих.

4. Спрогнозувати поведінку підлеглих при отриманні ними команди до дії.

Розглянута модель в цьому відношенні є добрим прикладом. Істотним недоліком цієї моделі є її надмірний упор на інтуїцію і відсовування на другий план нормативних розпоряджень. А в системі управління вони, як відомо, займають достатньо помітне місце.