Ініціатива і взаємостосунки - основа для класифікації стилів лідерстваВ розробці проблеми стилів лідерства дослідники Огайського університету (1979) вирішили в своїй класифікації спиратися на три чинники: 1. Особливості поведінки лідера робочих груп. 2. Групова ефективність. 3. Ступінь задоволеності підлеглих груповим кліматом. На підставі зібраних даних було встановлено, що поведінка лідерів визначається двома чинниками: по-перше, ініціативністю лідера і підлеглих в діяльності по досягненню мети організації; по-друге, взаємовідношенням лідера з підлеглими при активності першого. Чинник ініціативності тут багато в чому співпадає з чинником спрямованості на задачу. Проте він набагато ширше. Чинник взаємостосунків зовні схожий на чинник спрямованості на працівників. По суті, він охоплює широку сферу людської взаємодії в праці. Корена відмінність огайского підходу до класифікації стилів лідерства від розглянутої раніше полягає в тому, що виділені тут чинники - ініціатива і взаємостосунки - є типами незалежної поведінки. Тому вони розташовуються на окремих векторах. Лідерська поведінка в таких випадках придбаває більшу різноманітність. Тут ми маємо справу з двомірним представленням лідерства.
Таблиця 4
Згідно даної теорії, лідер може діяти в рамках чотирьох стилів: 1. Низька ініціатива / високий ступінь взаємостосунків. 2. Низька ініціатива / низький ступінь взаємостосунків. 3. Висока ініціатива / високий ступінь взаємостосунків. 4. Висока ініціатива / низький ступінь взаємостосунків. Висунута дослідниками Огайського університету концепція лідерства дещо просунула розробку проблеми, проте не вирішила її. В ході роботи дослідники зіткнулися з такою кількістю змінних, що не зуміли з ними злагодити. Нові умови зажадали нові підходи. До роботи взялися теоретики і практики багатьох країн. Зі всього, що було зроблене, велике визнання отримала розробка Роберта Блейка і Джейн Моутон - «грати лідерства» (1985).
|
