Методичні рекомендації щодо підготовки до практичного заняття1. Засвоєння матеріалу практичного заняття слід розпочати із з’ясування предмета й завдань навчальної дисципліни, її наукових основ. Важливо усвідомити, що курс «Українська мова (за професійним спрямуванням)» якісно відрізняється від шкільного, оскільки майбутні правники набувають теоретичних знань насамперед про фахове спілкування, його етапи й роль у професійній діяльності, засвоюють термінологію майбутньої спеціальності, відомості про призначення і структуру ділових документів, формують стійкі комунікативні компетенції, потрібні у професійному спілкуванні, навички послуговування вербальними і невербальними засобами обміну інформацією. Отже, предметом вивчення курсу є сучасна українська літературна мова професійної сфери. Пропонована дисципліна має на меті сформувати усвідомлене ставлення до української мови як інтелектуальної, духовної, моральної і культурної цінності; потребу знати сучасну українську мову й досконало нею володіти в усіх сферах суспільного життя, а також виробити мовний смак шляхом розширення філологічного світогляду. 2. Відповідь на друге питання можна почати з того, що мова – це єдина, цілісна, складна система знаків: фонем (звуків), морфем (частин слова), слів, речень, яка служить для називання предметів, явищ об’єктивної дійсності та понять, є засобом спілкування, обміну думками і формування думок. Слід зауважити, що мова є явищем фізичним, фізіологічним, антропологічним, суспільним. Вона виникла в суспільстві, обслуговує суспільство і поза суспільством неможлива, як і неможливе суспільство без мови. Своєрідність мови як суспільного явища полягає в тому, що: 1) на відміну від минущих явищ (сім’я, держава, класи, гроші, право тощо) суспільного життя мова споконвічна і буде існувати доти, доки існує суспільство. 2) мова обслуговує всі сфери людської діяльності, вона невіддільна від будь-яких явищ суспільного життя (організація праці, управління суспільним виробництвом, здійснення процесу освіти і виховання, розвитку художньої літератури, науки); 3) мова відображає суспільну свідомість (ідеологію, політику, право, науку тощо). Основними функціями мови є комунікативна, мислетворча, номінативна, пізнавальна, культурологічна, естетична, експресивна, етична, ідентифікаційна, фатична. 3. Для підготовки відповіді на третє питання студенту необхідно ознайомитися з поняттями національної та літературної мови, з’ясувати їх відмінність. Національна мова – це засіб спілкування нації та засіб її самоідентифікації серед інших націй. Національною мовою української нації є українська мова. Сьогодні нею розмовляє більша частина нації, тобто вона має загальнонаціональний характер. Поняття «національна мова» охоплює всі мовні засоби спілкування людей – літературну мову та діалекти. Літературна мова – унормована, стандартна, правильна з погляду кодифікованих норм форма національної мови, що обслуговує культурно-освітні потреби суспільства, виконує консолідуючу функцію через використання у сферах державного управління, засобах масової інформації, науки, культури тощо; протиставляється діалектам, жаргонам, просторіччю; існує в усній та писемній формах. Літературна мова характеризується такими ознаками: унормованістю; уніфікованістю (стандартністю); наддіалектністю; поліфункціональністю; стилістичною диференціацією (розвиненою системою стилів). 4. Мова професійного спілкування – це форма сучасної української літературної мови, її поліфункціональна підсистема, яка обслуговує професійну сферу спілкування. Деякі вітчизняні науковці пропонують розрізняти два терміни: – «мова юристів», «мова лікарів», «мова бізнесменів», які вживаються на позначення відповідного жаргону (сленгу), варіанта розмовної позалітературної мови; – «юридична професійна мова», «медична професійна мова», «професійна мова економіки», які позначають комунікативно-функціональні різновиди літературної мови. Мова професійного спілкування виконує загальномовні та специфічні функції: 1) номінативна (називання фахових реалій і понять); 2) пізнавальна (знаряддя й спосіб фахового пізнання, запам’ятовування, оволодіння фаховим досвідом); 3) аксіологічна (фахове та морально-етичне оцінювання); 4) комунікативна (спілкування в професійній сфері); 5) культуроносна (збереження й передавання фахових знань і культури професійного спілкування); 6) естетична (мовностилістична довершеність текстів) та ін. В основу мови професійного спілкування покладена сучасна літературна мова, але в конкретній мовленнєвій ситуації вона може зазнавати змін, наприклад, за потреби спрощуватися або перетворюватися на монотематичну, збагачуватися професійною лексикою, фразеологією. Інша її специфічна риса – діалогічність. Професійній мові, як і науковій, властиві певні комунікативні якості: абстрагованість, логічність, точність, ясність, об’єктивність. Крім того, вона має бути правильною та виразною. 5. Найперше потрібно зауважити, що справжній фахівець повинен мати сформовану мовну, мовленнєву і комунікативну компетенції. Далі пояснити, що мовна професійна компетенція – це сума систематизованих знань норм і правил літературної мови, за якими будуються правильні мовні конструкції та повідомлення за фахом. Мовленнєва професійна компетенція – це система умінь і навичок використання знань під час фахового спілкування для передавання певної інформації. Ґрунтуючись на мовній компетенції, вона виявляється у сформованості умінь послуговування усною і писемною літературною мовою, багатством її виражальних засобів відповідно до літературних норм. Комунікативна професійно орієнтована компетенція – це «система знань, умінь і навичок, потрібних для ефективного спілкування». Також важливо звернути увагу на такі види комунікативної компетенції, як мовна, дискурсивна, соціолінгвістична, ілокутивна, стратегічна, лінгвокультурна, міжкультурна. 6. Останнє питання передбачає поглиблення знань студента про мовну норму. Мовна норма – це сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування у певний період розвитку мови і суспільства. Це головна категорія культури мови. Літературна норма виконує важливі суспільні функції – вона забезпечує взаєморозуміння членів суспільства, полегшує процес спілкування. Студент повинен знати, що українська літературна мова має розвинену систему орфоепічних, акцентуаційних, орфографічних, пунктуаційних, лексичних, словотвірних, граматичних, стилістичних норм.
|
