Тема. Наш край у передвоєнний період

1 ПОЛІТИЧНІ РЕПРЕСІЇ

Чорною пеленою накрили Поділля сталінські репресії. Однією з перших стала фабрикація т.з. справи "Кияни". її члени начебто ставили за мету "організацію масового селянського повстання" на території України та Кубані, в тому числі на Поділлі. Сотні безневинних селян було звинувачено у приналежності до цієї міфічної організації.

21 квітня 1930 року ЦК КП(б)У затвердив спеціальну таємну інструкцію "Про чистку прикордонних округ", розіс­лану секретарям Кам'янець-Подільського, Проскурівського

окружкомів партії. Згідно з цими вказівками, з Поділля було депортовано за межі України осіб, які мали т.з. антирадянське минуле або близькі чи родинні зв'язки в Польщі, Румунії.

Значний трагічний резонанс на Поділлі мали політичні репресії у справі "Спілки визволення України" (СВУ). Органами ДПУ було оголошено Голозубенецький сільсько­господарський технікум на Дунаєвеччині "центральним осередком СВУ на Поділлі". Крім того, організації СВУ було "розкрито" у Староушицькому, Солобковецькому, Смотрицькому, Ізяславському, Бєрездівському районах.

В 1931-1932 рр. на Поділлі були проведені масові арешти у зв'язку зі справою "Української військової організації"(УВО). У відповідності з інструкціями, отриманими зверху, осередки УВО були "викриті" в Летичівському, Солобковецькому, Дунаєвецькому, Смотрицькому, Ново-ушицькому районах. Серед тих, хто проходив у справі УВО, були професори з Кам'янця-Подільського - В. Любарський і В. Геринович.

У 1933-1934 рр. органами ДПУ було "викрито" поділь­ське відгалуження "Всеукраїнської підпільної повстанської контрреволюційної організації", члени якої звинувачувались у розкладі колгоспів, зриві хлібозаготівель, прагнули повалити радянську владу.

У середині 30-х рр. на Поділлі сфабриковано т. з. справу "Польської організації військової", жертвами якої стали тисячі етнічних поляків, католиків.

19 липня 1936 року секретар Вінницького обкому КП(б)У Чернявський (розстріляний як "ворог народу" у 1937 році) надіслав директиву під грифом "Цілком таємно" за № 08437 секретарям Ляховецького, Ізяславського, Теофіпольського, Базалійського, Городоцького, Ярмолинецького, Смотрицького і Старокостянтинівського райкомів КП(б)У. У ній пропонувалося депортувати із зазначених районів "ворожих і класово-чужих елементів". Виконуючи це розпорядження, людей вночі забирали з домівок, вивозили на залізничні станції й відправляли у малозаселені північні райони Сибіру або у безлюдні місцевості Казахстану. Лише з Базалійського і Теофіпольського району було вислано 4 380 осіб. Пік репресій припав на літо-осінь 1937 роки. У цей час каральні органи інтенсивно працювали над виконанням різноманітних наказів, які визначали кількість репресова­них і скільки з них варто розстріляти. Було затверджено спрощений порядок розгляду справ арештованих. Цим самим діяльність судових і позасудових установ було поставлено на конвеєр. Саме восени 1937 року в Кам'янці-Подільському, Проскурові, Вінниці розпочалися масові розстріли в'язнів. Згодом за сприяння німецької окупацій­ної влади у Вінниці буде виявлено 95 могил з 9 439 розстрі­ляними енкаведистами.

За неповними даними, у 1937-1938 рр. на Поділлі, яке включало Вінницьку і Кам'янець-Подільську області, було репресовано 39 960 осіб, або 15,7% від загальної кількості в Україні. За підрахунками Івана Стасюка, лише у Теофіполь-ському районі у роки більшовицько-сталінського терору було розстріляно, замучено в тюрмах, ув'язнено в концтаборах, вислано до Сибіру і Казахстану більше шести тисяч жителів. А таких районів у Кам'янець-Подільській області було 41.

Таким чином, політичні репресії на Поділлі, попри загальні риси цього страхітливого процесу, мали свою регіо­нальну специфіку. Зокрема, аграрний характер регіону обумовив спрямування вістря політичних репресій насам­перед проти селян. Направленість репресивних заходів певною мірою визначило перебування подільського регіону в зоні державного кордону СРСР. Не останню роль у формуванні репресивної політики на Поділлі відігравала і та обставина, що тут певний час працювали органи влади УНР, національні наукові та культурні установи.

2.«Справа» так званої Подільської «ПОВ»

Слідчі-чекісти нібито виявили, що «ПОВ» на Поділлі охопила власною діяльністю 24 адміністративних райони, проникла до багатьох державних установ, зокрема й системи народної освіти, на промислові підприємства, у сільське господарство, де здійснювала саботаж й шкідництво, а також інфільтрувалася до лав РСЧА й насамперед її місцевих гарнізонів. У документі наголошувалося, що Поділля й Волинь — терени загарбницьких апетитів II Речіпосполитої — привертають до себе посилену увагу Генерального штабу Польщі. Відтак сюди перманентно спрямовувалися офіцери польської розвідки для створення й спрямування антибільшовицького підпілля й підготовки плацдарму для майбутньої збройної інтервенції проти «Країни Совєтів».

Серед найбільш потужних осередків викритої енкаведистами Подільської «ПОВ» згадувалися міста Вінниця — 52 особи, Проскурів — 55, Старокостянтинів — 104, Городок — 33, с. Ан- тоніни — 36, м. Бердичів — 22, Теофіполь — 37, Шепетівка — 38, Полонне — 30 «пеовяків», Тиврівський район — 7, Славута — 7; тощо.

У сфабрикованій «справі» так званої Подільської «ПОВ»

1934 р., як вже зазначалося, «проходило» 52 особи. Попри моно- етнічну назву організації, стовідсотково польською за своїм складом вона аж ніяк не була: у даному випадку фантазії Подільського облвідділу ГПУ відображали реальну етнонаціональну специфіку регіону — у «справі», поряд з колегами-поляками, оскаржувалися й інонаціональні «пеовякі» — один єврей (Я. А. Гольд) й семеро українців: Михайло Антонович Шос- так, 1892 р. народження, уродженець Східної Галичини, колишній військовий австрійської армії, викладач Польського педагогічного технікуму у м. Проскурові; Петро Іванович Дума, 1886 р. народження, також галичанин, колишній військовий австрійської та Української Галицької армії, завідувач навчальної частини Польпедтехнікуму у м. Проскурові; Іван Абрамович Гринчишин, 1897 р. народження, уродженець Старокос- тянтинівського району, бухгалтер лісництва у Старокостянтино- ві (1933 р. він вже потрапляв за ґрати за підозрою у шпигунстві); Захар Якович Потапчук, 1897 р. народження, колишній куркуль і спецпереселенець хутора Березівки, Шепетівського району; Петро Созонович Переденко, 1889 р. народження, селянин-середняк с. Юзефівки, Барановського району; Діонісій Юрійович Франчук, 1877 р. народження, техник Шепетівського райвиконкому; Борис Пилипович Ковальчук, 1895 р. народження, у минулому орендар млина, працював машиністом нафтового двигуна на млині у м. Старокостянтинові.

Отже, статистика свідчить, що серед 48 засуджених у «справі» Подільської «ПОВ» 1934 р. («справи» на 4-х оскаржуваних спрямували на додаткове розслідування)[35] українці (семеро) складали 14,6 % — поважну частку.