Гаплологія

Гаплологія (від гр. haploos – однаковий, простий і logos – слово) – випадіння одного з двох сусідніх однакових або подібних складів. Наприклад: мінералогія < мінералологія, дикобраз < дикообраз, трагікомедія < трагікокомедія, перець < пеперець (лат. ріреr), стипендія < стипепендія (лат. stips "подаяння", pendere "оплатити"). На думку М. Кочергана,гаплологія є наслідком дисиміляції[39].О. Тараненко вважає гаплологію різновидом діерези[40]. Однак, на думку Ю. Карпенка, «цей фонетичний процес є не викиданням, а стягненням двох однакових складів»[41]. Результатом гаплології є староукраїнська назва березня – березоль (березіль),яка виникла з березозолъ, що спочатку позначало час, коли спалювали березу на золу, для того щоб нею золити білизну, тобто парити, заливши її спеціально для цього приготовленим розчином золи[42].

Фонологія (від грец. (гр. phōn – звук, голос і logos – слово, вчення) – 1) розділ мовознавства, що вивчає звуки з погляду їх функціонування у мові – як фонеми (функціональна фонетика);
2) фонологічний рівень мовної структури.

Квазіомоніми (несправж­ні омоніми) – слова з різним значенням, що відрізняються у своєму звуковому складі тільки одним звуком. Наприклад, /т/, /д/, /з/, /с/ – різні фонеми, бо вони розрізняють слова там – дам, казка – каска і т. ін.

Фонема – це найменша одиниця звукової будови мови, здатна розрізнювати й розпізнавати значущі одиниці – морфеми, а через них і слова.

Дистрибуція – сукупність позицій, у яких можлива звукова реалізація фонеми. Так, для фонеми /у/ під наголосом можливі такі її типові позиції: ізольована (прийменник у), між твердими приголосними (тут), після м’якого приголосного перед твердим (всюди), після твердого приголосного перед м’яким (будь), між м’якими приголосними (люлька), абсолютний початок слова перед твердим та м’яким приголосним (уряд), абсолютний кінець слова після твердого й м’якого приголосного (козу).

Кореляція – ряд фонематичних опозицій за однією диференційною ознакою. Так, для системи приголосних української мови характерна кореляція за дзвінкістю – глухістю, твердістю – м’якістю.

Сильна позиція фонеми – позиція максимального розрізнення фонем. В ук­раїнській мові для голосних сильною є позиція під наголосом, на початку слова або між твердими приголос­ними, для приголосних – позиція кінця слова або перед голосним заднього ряду.

Слабка позиція фонеми – це позиція, що обмежує вживан­ня фонем.

Алофон (варіант фонеми)– це звук, що є конкретним виразником фонеми в мовленнєвому потоці. Наприклад, алофонами фонеми /о/ в слові [ ро^узýмни^ец'а ] є звук [ о^у ].

Основний алофо­н – найсамостійніший, незалеж­ний варіант фонеми. Цей типовий алофон чітко усвідомлюється, може бути виділений із мовного потоку, тобто легко вимовляється ізольовано. Так, з усіх варіантів фонеми /е/ основним є той, який твориться в ізольованій вимові та в наголошеній позиції (ден', сéстри^е).

Інваріант – абстрактне поняття, що означає мате­ріальне узагальнення суттєвих для фонеми ознак. Наприклад, інваріантом фонеми /д/ є така одиниця, яка є приголосною, шумною, дзвінкою, зімкненою, твердою, неносовою.

Позиційний алофон – алофон, пов’язаний із місцем у слові (початок, кінець), положенням щодо наголосу. Наприклад, в українській мові фонема /е/ в ненаголошеній позиції реалізується у звукові, наближеному до [и], фонема ж /и/ в такій позиції функціонує як алофон, наближений до [е].

Комбіна­торний алофон – алофон, зумовлений характером і впливом сусідніх фонем. Наприклад, у слові ряд фонема /а/ реалізується звуком заднього ряду [ ^. а], що після м’якого приголосного у вимові просувається вперед. Комбінаторним варіантом є реалізація фонеми /т'/ у звукові [д'] під впливом наступного дзвінкого приголосного: [молод'бá] та ін.

Факультативний алофон – закономірна варіатив­ність алофонів деяких фонем, що виникають у резуль­таті різних причин: наявності різних стилів вимови, впливу діалектного оточення тощо. Вони не вважаються відхиленням від норми, а закріплені мовною традицією певного колективу і мовцями звичайно не помічаються й не усвідомлюються. Наприклад, [і^и] на початку слова [і^инод'і] є факультативним алофоном /і/.

Нейтралізація фонеми – це втрата фонемою фонологічно релевантної опозиції, збіг різних фонем в одному алофоні: [менé] мене (займ.) і [менé] мине (дієсл.).

Транскрипція – запис живої мови за допомогою фонетичного алфавіту на основі звукового принципу: а) фонетична транск­рипція – такий спосіб запису живої мови, при якому з можли­вою точністю передається кожен звук із усіма його від­тінками; б) фонематична транскрипція – такий спосіб запису живої мови, при якому переда­ються тільки фонеми певної мови без урахування тих відтінків, що неістотні у фонологічному плані.