Поняття про звукові зміни та їх типи

У звичайному темпі мовлення звуки вимовляються не ізольовано, а навпаки, настільки щільно, що артикуляції сусідніх звуків частково перекриваються, накладаючись одна на одну, адже між звуками немає ніяких пауз, наше мовлення становить безперервний рух артикуляційних органів і безперервний потік неоднорідних, але й не розмежованих акустичних вражень.

Звідси, природно, виникають видозміни фонем, різні, обов’язкові для даної позиції алофони, відбувається процес пристосування артикуляцій сусідніх фонем. Зміни якості фонем, обумовлені їх положенням у слові або у морфемі, називають позиційними змінами. По суті, позиційні зміни фонеми становлять ряд чергувань її алофонів. Наприклад, у слові лічити фонема / ч / виступає в основному своємі алофоні, а в словоформах лічіть, лічу, лічба вона реалізується в алофонах [ч’], [ч°], [дж], кожен з яких зумовлений фонетичними умовами: [л'іч’íт'] − напівпом’якшений [ч’] у позиції перед голосним [і], [л'іч°ý] − лабіалізований під впливом наступного лабіалізованого голосного [у], [л'іджбá] − одзвінчений алофон [дж] фонеми /ч/ під впливом наступного дзвінкого приголосного [б].

Звуки об’єднуються в одну фонему, якщо вони позиційно чергуються. Існують принципово різні погляди щодо фонематичної оцінки позиційних видозмін. Представники Московської фонологічної школи (МФШ) вважають, що фонема в мовному потоці може змінюватись під впливом фонетичного оточення і в будь-якій позиції як завгодно, але завжди залишається сама собою, тобто тією самою фонемою в межах однієї фонеми. Так, у словах збирати, зшивати, зживати, зцідити вимовляються початкові звуки [з]бирати, [ш]шивати, [ж]живати, [с]цідити, які є варіантами (алофонами) фонеми /з/, що виступає тут у ролі префікса з- і перевіряється сильною позицією: зорати, загітувати.

Інакше оцінюють зміни звуків у мовному потоці представники і послідовники Ленінградської фонологічної школи (ЛФШ): фонема зберігає свою самостійність у позиційних чи комбінаторних алофонах доти, доки в кожному з алофонів зберігається спільна для всіх характерна риса цієї фонеми. Наприклад, у словах зорати, зібрати, зуміти ми розпізнаємо фонему /з/ в її алофонах [з], [з'], [з°], але в словах зшивати, зживати визнати у звуках [ш], [ж] фонему /з/ не можна, тому що в українській мові є окремі фонеми /ж/, /ш/, які протиставляються фонемі /з/: зуміти − шуміти, здати − ждати.

Усі фонетичні зміни, що виникають внаслідок модифікації, можуть бути позиційні й комбінаторні.

Позиційні – це зміни, зумовлені певним місцем (позицією) звуків у слові, – початком, кінцем, серединою, перебуванням чи неперебуванням під наголосом. В українській мові виділяють такі типи позиційних змін: редукція, гармонійна асиміляція, протеза. «Оскільки, – як вважає М. Кочерган, – протеза – це поява приголосного перед голосним, а не перед будь-яким звуком, то її можна розглядати і як комбінаторну зміну»[31].

Комбінаторні – це зміни, що залежать від взаємодії звуків у мовному потоці. На якість одних звуків постійно впливає артикуляція сусідніх звуків, внаслідок чого утворюються різні алофони фонем. Типи: акомодація, асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза.

В основу вивчення комбінаторних змін звуків покладено вчення про три фази вимовленого звука: екскурсію – коли мовні органи переходять зі спокійного (індиферентного) положення до характерного артикуляційного положення, потрібного для вимови даного звука; витримку – коли мовні органи перебувають у відносно незалежному положенні, потрібному для вимови даного звука; рекурсію – коли мовні органи знову повертаються в індиферентне положення. Проте ці три фази наявні лише у звука, вимовленого ізольовано.

Якщо кілька звуків вимовляються вряд, то рекурсія звука здійснюється не до індиферентного положення, а зливається в один суцільний момент з екскурсією наступного звука, внаслідок чого відбувається своєрідне взаємне накладання артикуляції окремих фаз або й звуків у цілому, яке називається коартикуляцією. Таке взаємне накладання кінцевої й початкової фаз сусідніх звуків (причому різних за способом артикуляції) спричиняє те, що основні артикуляційні типи взаємно змінюють свою якість (якщо не протягом усієї тривалості, то принаймні в певних її відрізках), і таким чином виникають різні алофони.

При аналізі звукових змін у мовному потоці беруть до уваги не тільки окремі граматичні слова, а також і так звані «фонетичні слова», до складу яких входить самостійне слово разом із службовим і групи слів, що складаються з двох повнозначних слів, які становлять у вимові нерозривну єдність. Особливість фонетичного слова полягає в тому, що обидві його частини внаслідок внутрішньої підпорядкованості одному наголосу зливаються в єдине ціле, наприклад: без тебе, як же, сказав би.

До найголовніших видозмін (модифікацій) українських звуків у мовному потоці в системі вокалізму належить акомодація (пристосування голосних до сусідніх приголосних), редукція (зміни ненаголошених голосних щодо тривалості, інтенсивності, якості), вокальна асиміляція (інакше – вокальна гармонія, або гармонійна асиміляція); у консонантизмі – акомодація (пристосування приголосних до сусідніх голосних), асиміляція (уподібнення) і дисиміляція (розподібнення) приголосних у групах приголосних.