Мистецтво Архаїки 7-6 ст. до н.е.

Час формування античного рабовласницького ладу і міст-держав. Архаїка позначена також прогресом матеріальної культури. Розвивається містобудівництво, ливарництво, збільшується виробництво товарів. З’являються загальноеллінські ринки, чеканяться гроші. Купці, ремісники, моряки, селяни і середні рабовласники утворюють демос (народ), що протистоїть євпатридам. Формування державності супроводжується колонізацією, коли навколо Середземного і Чорного морів виникає біля 150 міст. З колоній везуть хліб і рабів, а в обмін – художні вироби. Освоєння нових територій і розвиток торгівлі послабили позиції знаті і в кінці VI ст. виникає демократія, що забезпечувала відносно рівні права всім вільним. Поступово усталюються міцні громадські колективи. Основа держави – поліс. Поліс уявляв собою соціально-політичну форму існування рабовласницького ладу в Елладі. Формується відповідна ідеологія: переконання, що їх політичний устрій – найкращий, що елліни горують над варварами. Це сприяло розвитку наукової думки і творчості. Розповсюджується загальногрецька алфавітна писемність. На основі засвоєння знань єгиптян і вавілонян, розвиваються точні науки. Виникає натур-філософія, представниками якої були Валес, Анаксімандр, Анаксімен. Народжується театр.

Архітектура. Основним типом давньогрецької архітектури, з яким пов’язані всі її досягнення і конструктивні і декоративні, став храм, де зберігалась статуя бога-покровителя і міська скарбниця. На початку VII ст. до н.е. була розроблена система раціональних співвідношень між опорами та перекриттям – ордер. Формуються два основних напрямки: доріічний та іонічний і вже значно пізніше, в добу пізньої класики, з’являється коринфський. Дорійський напрямок прагнув до монументальної мужності, а для іонійського характерні вишукана легкість ліній. Поняття ці не співпадають механічно з географічним розповсюдженням обох стилів.

Найулюбленішим типом храму став перистиль або периптер / “з усіх боків окрилений” /, тобто, споруди, обнесені з усіх боків колонадою, Вони спочатку відзначались підкресленою видовженістю. Основними складовими частинами ордера є: трьохступінчастий стереобат, на якому стоїть періптер; колона з базою /в доричному ордері – без бази/, канелюрами і капітеллю; антаблемент (архітрав, фриз, карниз), двоскатний дах з двома фронтонами. Основні відмінності в ордерах стосуються колон, зокрема – капітелей. Якщо дорична капітель мае чітку геометричну форму і складається з ехіни та абаки, то іонічна капітель має пишні закручені волюти та орнамент. Середня частина антаблемента – фриз – поділений на тригліфи та метопи, що оздоблювались рельєфом. Всередині – наос. Ранніми зразками таких споруд є храми Аполлона в Коринфі і Дельфах, скарбниця афінян у Дельфах, Найславленішим в античні часи храмом доби архаїки був храм Артеміди в Ефесі, спалений Геростратом.

Скульптура. В добу архаїки зароджується монументальна пластика. Статуї культового характеру позначені схематизмом і умовністю. Постійні війни робили основним обов’язком захист поліса. Труднощі походів і вага зброї вимагали фізичної сили. Фізичні вправи демонструються на змаганнях. Виникають Олімпійські та інші ігри. На змаганнях атлети виступали оголеними, тобто, саме життя висувало атлетичний ідеал краси, що починає панувати в скульптурі. Система обробки каменю поки що нагадує єгипетську, знання анатомії приблизне, деталі (волосся, одяг) трактуються декоративно. Всі об’єми тіла зводились до площин профілю і фасу; типові вертикальність, фронтальність, симетрія. Яскравим прикладом такої трактовки можуть бути так звані “Богиня з Оксера”, “Богиня із зайцем”, Триголовий змій тощо. Але при спільних з Єгиптом рисах, маємо новий зміст: переважна більшість композицій створюється не не для звеличення обожнюваного фараона, а заради прославлення міці вільної людини.

Названі риси особливо відчутні в статуях так званих куросів /”юнаків”/, що називаються також архаїчними Аполлонами. Куроси загалом зустрічаються на Північному Пелоппонесі і Кікладах, а майстри Аттики віддавали перевагу корам, тобто “дівчатам”. Одним з найвідоміших пам’ятників є «Аполлон з Тенеї». Умовність трактовки мармурової постаті юнака, що стоїть, виструнчившись, нагадує єгипетську мистецтво. В повній мірі витриманий принцип фронтальності зображення. На вустах юнака грає так звана «архаїчна» посмішка, очі широко розкриті, руки опущені і стиснуті в кулаки. Характерно, що голова, ніс, вуста постаті живуть ніби самі по собі. Точність і вишуканість зображення окремих частин фігури в добу архаїки надзвичайно високі, але статуї позбавлені цілісності і гармонії.

В жіночих постатях не приділяли багато уваги пропорціям людського тіла, а зосереджувались на гнучких обрисах і м’якому трактуванні драпувань одягу. Статуї кор аттичної школи з пароського або пентеліконського мармуру сповнені грації і, водночас, серйозної гідності, як “Кора в Пеплосі”, “ Кора хіоського майстра”.

Поступово розвиток архаїчної пластики йде від жорстких, нерухомих абстрактно-геометричних форм до вільних і природних. Цікавим зразком зрілої архаїчноі пластики є “Мосхофор”. Юнак з жертовним телям на плечах утворює монолітну композицію, побудовану за принципом схіазма. Сильне, пропорційне тіло, м’язисті руки поєднуються з декоративно трактованими деталями: орнаменталізованою зачіскою та бородою. Як і вся архаічна скульптура, Мосхофор розфарбований: теля - синє, очі – червоні, борода – зелена. З часом в пізньоархаїчних статуях, таких як “Курос із Аттики” чи “Аполлон з Пьомбіно” зникає і умовна посмішка. Пропорції тіла тут правильні і достовірні, добре передані м’язні, чудове моделювання мармуру. Перед нами з’являється типовий узагальнений образ героя, девізом якого є “нічого занадто”.

Вазопис. Порівняно з “геометричною” керамікою Діпілону, в добу архаїки набагато більше уваги приділяється сюжетним зображенням. Зображення людини, її повсякденних занять і розваг стало головною тенденцією творчості. Розписи 7 - першої половини 6 століть до н.е. - так званий чорнофігурний, тобто зображення чорним лаком по жовтій глині. Тонкий контурний малюнок, деталі продряпані. В 6 ст. остаточно перемагають цілісні багатофігурні композиції. Афінські вази витіснили всі інші. Найвидатнішим майстром чорнофігурного розпису був Ексекій. Його відомими творами є амфора “Ахіл та Аякс, що грають в кості” – справжня перлина архаічного мистецтва - та “Килік з Діонісом”. Як бачимо, чорнофігурний стиль висуває на перше місце людину і міф.

Чорнофігурна техніка відповідала завданню “прикрашання” ваз, але умовний площинний малюнок обмежував можливості невимушеної передачі руху і тощо. З останньої чверті 6 ст. його замінив червонофігурний розпис. Образи міфології поступаються місцем побутовим сценам. Майстри досягають більшої індивідуалізації персонажів. Ми бачимо на вазових розписах юнаків, що займаються у палестрах, майстерню ремісника, веселий бенкет, флейтисток тощо.

Червонофігурна амфора Евфіміда з написом: “Розписав Евфімід, син Полія, як Єфроній ніколи б не зміг.”, зображує Гектора, Пріама і Гекубу. Єфроній, автор кратера з сценою в палестрі, вважався одним з кращих.

В цілому вазопис архаїки демонструє, як в боротьбі з умовностями геометричного випереджають скульпторів.

Таким чином, в стилю формується нова мова реалістичного мистецтва. Досягнення вазописців добу архаїки були закладені ті підвалини художньої культури, той гуманістичний ідеал еллінського народу, на яких виросло мистецтво класики.