Перша половина Нового царства./ХУІІІ династія, 16–15с.до н.е./.

Наприкінці доби Середнього царства знову спостерігається різке послаблення централізованої влади. Ситуація ускладнюється тим, що територію країни захоплюють в 1700 р. до н.е. племена гіксосів, що знаходились в Єгипті біля ста років. Вигнав гіксосів та об’єднав всі землі в єдину державу Яхмес І – перший фараон нової ХУІІІ династії. Фараони цієї фівфанської династії знову розглядають всю територію Єгипту як свою власність. Влада їх стає все міцнішою і вони титулуються як “сини бога Амона по плоті їх”. Водночас, значно зростає роль жреців, що поступово призводить до протистояння цих гілок влади. Для цієї доби характерні і суспільні зміни. Так, в добу Нового царства вже запрягали коней в бойові колісниці, мали постійне військо і приводили в Єгипет полонених з далеких азіатських країн. Світ вже не був обмежений долиною Нілу. Активно зростає каста чиновництва і фараони прагнуть спиратись на широкі верстви рабовласників.

Активний торговий і культурний обмін з Сирією, Критом, Межиріччям обумовлює проникнення нових рис в єгипетське мистецтво. Крім того, значне збагачення суспільства в результаті загарбницьких війн формує нові смаки, потяг до розкоші, що відбивається в зростанні пишності, величності увсіх видах мистецтва, особливо – ужитковому.

Архітектура. Гробниці фараонів Нового царства відділяються від заупокійних храмів. Гробниця перетворюється на тайник, що складається з коридору, комори, приміщення для саркофагу та кімнати для каноп. Невід’ємним елементом цих поховань є розписи, пов’язані з заупокійним культом. Поховання розташовувались переважно в штучних печерах таємничої Долини царів, а запорукою вічного блаженства фараонів тепер вважаються їх грандіозні заупокійні храми.

Однією із найзнаменитіших споруд серед заупокійних комплексів є Храм цариці Хатшепсут в долині Дейр ель Бахрі поряд із порівняно скромним храмом Ментухотепів доби Середнього царства. Цей ансамбль спорудив в кінці ХУІ століття до н.е. архітектор Сенмут для видатної постаті історіі Стародавнього світу – жінки-фараона. За часів правління Хатшепсут країна ще більше зміцніла, що позначилось на масштабах храму. В основі комплексу три тераси одна над одною, з’єднані між собою пандусами. Фасади висічених в скелі залів оформлені прямокутними та багатогранними стовпами. тераси прикрашені були ставками та садами. Замість піраміди, як це має місце в храмі Ментухотепів – відкритий двір. Рельєфи, що прикрашають храм Хатшепсут, присвячені переважно подорожі в країну Пунт /узбережжя Червоного моря/. Приміщення оздоблені також 200 статуями цариці. Підлоги храму були викладені золотими та срібними плитками, двері інкрустовані бронзою. Вздовж дороги, що вела до храму, розміщена алея сфіексів з обличчям Хатшепсут.

Заупокійні храми тепер присвячуються не лише фараонам, а й богам. Особливою пошаною користуються храми бога Амона і спорудження та оздоблення цих комплексів триває протягом століть. В часи нового царства храми складались з розлогих дворів, що вміщували великі натовпи простих людей та залів, призначених для знаті. Для храмів характерним є розподіл на три частини, що розташовані по горизонтальній осі: відкритий двір, оточений колонадою, колонний зал та святилище. Гігантські колони та могутні архітрави підтримували перекриття гіпостилю, що мав більш високий середній прохід – для освітлення. Колони рослиноподібні – переважно у вигляді снопів папірусу. Стіни прикрашались релєфами з сценами царських полювань та битв. Фасади храмів були звернені до Нілу і від берега вела спеціальна дорога процесій. Будівництво гігантських храмів, головною частиною яких були багатоколонні зали, обумовлює удосконалення конструктивної та художньої тектоніки стоєчно-балкової системи споруд і формуванню египетського архітектурного ордеру. Основні елементи ордеру – опори та перекриття з кам’яних блоків – доповнюються членуваннями та деталями. Об’єктом особливо ретельної художньої обробки чстає колона як найвиразніший елемент ордеру.

Найвизначнішими храмовими комплексами Нового царства стали споруди в Карнаці та Луксорі. Характерно, що ці комплекси розбудовувались в кілька етапів. Так, Луксор будувався найактивніше за часів панування Аменхотепа ІІІ та Рамзеса ІІ. Обидва ансамблі зведені на правому березі Нілу поблизу Фів і уславились своїми розмірами та декором. Головна вісь карнакського храму розташована перпендикулярно Нілу, а храму в Луксорі – паралельно. Комплекси з’єднані між собою алеєю бараноголових сфінксів. В Карнаці колони мають висоту 20,4 метрів, а діаметр кожної колони – 3,57 метри. В центральному гіпостильному залі налічується 134 колони, скомпонованих в 16 рядах. Не менш величним є і Луксорський комплекс. В ньому – молельні із статуями богів в глибині споруди і два двори з портиками. В першому парадному дворі 14 центральних рослиноподібних колон мають висоту понад двадцять метрів.

Наприкінці 15 століття до н.е. на околиці Фів зводиться заупокійний храм фараона Аменхотепа ІІІ. Як і всі храми він був оточений стіною і звернений вбік Нілу порталом, фланкованим двома баштоподібними пілонами. Перед пілонами - дві колосальних двадцятиметрових статуї фараона на троні, витесані з цільних блоків червонуватого піщаника. Греки пізніше назвали їх колоссами Мемнона. Обидва колосси в однакових суворих позах мали видовжені обличчя та мигдалевидні очі Аменхотепа ІІІ. До-речі, очі статуй знаходились на висоті сучасного п’ятиповерхового будинку, а по руці могла гуляти людина. З трьох боків храм оточений ровом з водою, а з четвертої – західної сторони - широка дорога, обрамлена двома рядами сфінксів фараона, вела до причалу.

Скульптура. Значна кількість пам’яток належить храму Хатшепсут. Можна виділити два типи портретних статуй цариці. Великі / 5 – 8-метрові/ композиції мають більш узагальнений характер, а статуї з центральної молельні дуже тонко і м’яко передають зовнішність Хатшепсут. В цих роботах знову відсутня певна безпосередність, яка мала місце в портретах Середнього царства. Натомість. посилюються вишуканість та деоративність. Постаті постають перед нами вже не у вигляді гладеньких полірованих об’ємів, а вкриваються тонкими складками одягу, кучерями перук тощо. тими ж рисами позначені гранітні сфінкси з владним обличчям Аменхотепа ІІІ. З одного боку ми бачимо ідеального бога-царя, позбавленого вікових прикмет. З іншого боку йому надано неповторну зовнішність Аменхотепа – видовжене обличчя, вузькі очі під прямими бровами, опукле підборіддя. Круглясті форми сповнені певної доброзичливості, відповідаючи популярному титулу “благий бог”, проте очі дивляться перед собою досить пронизливо. Пластичний образ доповнюється ієрогліфічними написами, яким надавали магічного смислу. На сфінксах Аменхотепа ІІІ смуги письмен з різноманітною пишною титулатурою охоплюють всі чотири боки скульптури. Надзвичайно цікавим пам’ятником скульптури цієї доби є кубістична портретна статуя вельможі Сенмута.

Особливої вибагливості та витонченої декоративності досягає в період першої половини Нового царства декоративно-ужиткове мистецтво. Художні ремесла вражають технічною довершеністю та складною тощо, - трактовані як постаті танцюристок, оголених пловчинь з образністю. Достатньо згадати знамениті твори –туалетні ложечки, ручки люстерок лотосами, птахами, граційних служниць. Ці ж риси розкішної оздобності притаманні розписам доби. Найчастіше зображуються сцени бенкетів, учт, де численні служниц, танцюристки та музикантки зображуються вже в різних ракурсах, в той час як головні персонажі ще трактуються згідно канону. Як приклад можна згадати розписи гробниці вельможі Рехміра.

В цілому мистецтво часів правління фараонів Тутмоса ІУ та Аменхотепа ІІІ можна розглядати як певний підготовчий етап, де загальне слідування канонам поєднується з певними реалістичними моментами. Але небачений в давньоєгипетській художній спадщині розквіт реалізму спостерігається в епоху панування уславленого сина Аменхотепа ІІІ – Аменхотепа ІУ, відомого як Ехнатон. Цей період називають амарнським.