Кіржасн С.М. М.С. Грушевськиїї і Асасістіа. — К., 1993. — С. 87.

Тільки 60-річний ювілей Грушев-ського у вересні 1926 р. показав, що «старий» капітулювати не хоче і його лояльність є підтримкою більшовицької Росії доти і остільки, доки і оскільки вона здійснюватиме історичну місію об'єднання всіх українських земель і підтримки національної культури. Грушевський закінчив промову здравицею на честь єдиної соборної України. Наслідком було рішення Політбюро від 29 жовтня 1926 р. «Про ювілей Грушевського», де переглядалось ставлення до нього. Шумський різко звинуватив Грушевського в націоналізмі й антирадянщині, з особливо гострою статтею проти ювіляра виступив Любченко. Вирішено було не підтримувати жодної групи в Академії наук. Активним помічником КП(б)У була в цей час група колишніх національних соціалістів — вихідців із УКП(б) та УКП.

Редактором «Вістей» був Василь Еллан-Блакитний. Він же був редактором додатку «Література, наука, мистецтво», який з січня 1925 р. розширено до «Культури і побуту»; першого українського ілюстрованого двотижневика «Всесвіт», що виходив при «Вістях» з січня того ж року; «Червоного перця»; організатором і керівником спілки пролетарських письменників «Гарт» і редактором однойменного журналу. Він же — директор видавництва ДВУ. Був ще й Гарт театральний (В. Еллан і Ю. Смо-лич), Гарт музичний (В. Еллан і П. Ко-зицький), Гарт образотворчий (В. Еллан і О. Довженко). В Головполіт-просвіті всі командні висоти теж були у однодумців Блакитного.

Провідні партійні «яструби» цього часу походили з національно-соціалістичного середовища. Це — головний редактор журналу «Більшовик

України» Андрій Річицький, колишній керівник винниченківської Незалежної УСДП; завідувач відділом преси ЦК КП(б)У Андрій Хвиля, колишній боротьбист; надзвичайно грубий і примітивний критик-«марксист» Володимир Коряк, теж боротьбист; засновник школи «українських істориків-марксистів» Михайло Яворський, колишній офіцер зв'язку австрійської армії при уряді Скоропадського (зрештою, цей факт він приховував); начальник Головна-уки Юрій Озерський, колишній боротьбист, та інші. А інший колишній боротьбист Панас Любченко був одним із організаторів сфальсифікованих ДПУ політичних процесів.

Твердження про те, що політика «українізації» проводилася під тиском колишніх національно-соціалістичних (боротьбисгських та вин-ниченківських) елементів у КП(б)У або націонал-комуністів з більшовицького середовища, нічим не обґрунтовані. «Українізація» була елементом політики союзу з «світовим селом» і реформістської «непівської» політики, що її з кон'юнктурних міркувань тоді підтримував і Сталін із своєю клікою. Але характерно, що коли настав «великий перелом» і сталінське керівництво перейшло до відкритого терору проти селянства і інтелігенції, «українізація» ще довго слугувала прикриттям для тоталітарного повороту.

Ситуація дещо загострилася 1927 р., а наступного року вже стала нестерпною. Сталінське керівництво розправилося з опозицією Троцького — Зи-нов'єва і почало підготовку до усунення групи Бухаріна й «великого перелому». Реформістська смуга підходила до кінця. Проте політика «українізації» не згорталася.

Керівництво ЦК КП(б)У займається аж до дрібниць справами української культурної політики. 28 лютого 1927 р. Політбюро затвердило Скрипника головою комісії РНК у справі правопису, 5 травня на його пропозицію прийнято рішення запросити до комісії вчених з української еміграції та західних земель України. 25 травня відкрилась конференція у справах упорядкування українського правопису. Зокрема, на пропозицію Скрипника ухвалено передавати на письмі звуки дз, дж через нові літери БІТ. З червня 1927 р. Політбюро схвалило лінію Скрипника, але не підтримало літер Б і Т (!). 1 червня А. Річицький виступив у «Пролетарській правді».проти реформи правопису (стаття «Політичні висновки з правописного реформаторства»), але Політбюро засудило публікацію статті Річицького. Правопис затверджено 4 вересня 1928 р. і діяв він до 1933 року. Отже, знамениті «лямпа» і «кляса» — не вигадки Скрипника, а результат роботи, проведеної під контролем ЦК партії, особисто Кагановича і Косіора.

Не виключено, що керівник «українізації» М.О. Скрипник хотів у непевній і напруженій ситуації «перелому» проштовхнути деякі рішення, що посилювали самостійність українських комуністичних урядових органів. Характерний епізод із статтею М.С. Волобуєва. Стаття економіста Волобуєва, з 1927 р. — заступника голови Головполітосвіти, під назвою «До проблеми української економіки» була опублікована в журналі «Більшовик України» № 2 і № 3 за 1928 рік. У статті йшлося про Україну в системі всесвітнього СРСР, про економічну цілісність українського народногосподарського комплексу й порушення цієї цілісності політикою Держплану, про необхідність зміни порядку керування промисловістю в напрямі децентралізації. Стаття супроводжувалась приміткою редакції: «в дискусійному порядку». Негайно проти статті виступив Річицький, пізніше — і сам Скрипник. «Як же нам ставитись до волобуєвщини? — питав Скрипник і відповідав: — А так, як поставились до шумськізму, до хвильовизму. Вони ведуть до фашизму... Виникає питання: з якої речі ми — я, член Політбюро ЦК КП(б)У, т. Річицький, кандидат ЦК КП(б)У, вся редакція «Більшовика України» — взяли і вмістили в нашому теоретичному органі статтю Волобуєва, тим давши зброю нашим ворогам і передовим зрадникам з КПЗУ? З якого побиту? Виявляючи хибні погляди, ми озброюємо нашу партію»*. Навряд чи рішення про публікацію статті, прийняте за згодою Скрипника, було провокацією; можна припустити, що це було обережне випробування і що Скрипник дав «задній хід», коли зорієнтувався, чим загрожує підтримка ідей Волобуєва. Характерно для тих часів, що із статтею проти «волобуєвщини» виступив незабаром сам Волобуєв.

Якою мірою Скрипник солідаризувався з антинаціональною та анти-культурною політикою 1928—1933 років? Поза сумнівом — його різко негативне ставлення до націонал-демокра-тичної інтелігенції, лідером якої був Єфремов, та демократів групи Вер-надського — Василенка. Є підстави гадати, що лінія Грушевського була йому найближчою. Щоправда, з приходом Скрипника в Наркомос ставлення до Грушевського різко змінилось, і ні про які виняткові фінансові та кад

М, Скрипник