Лютнева демократична революція 1917р. в Росії. Формування двовладдя та його суть.

Розглядаючи третє питання, студентам необхідно усвідо­мити, що Лютнева буржуазно-демократична революція була під­готовлена всім попереднім соціально-економічним і політичним розвитком Росії. Всесильним «режисером» революції, могутнім прискорювачем революційного піднесення стала Перша світова війна.

Важливо з'ясувати, які політичні сили діяли напередодні і під час Лютневої революції та якими були їхні платформи.

У цей період, як і в роки першої російської революції, діяли, три основні політичні сили. Перша — сама монархія. „її ідеологія, сформована відомими політиками — К. Побєдоносцевим, М. Ка-тковим, В. Мещерським, К. Леонтьєвим, С. Вітте та ін., полягала в тому, що в періоди кризових ситуацій влада повинна уміти ма­неврувати, уникаючи будь-яких політичних поступок. Загалом урядовий курс напередодні лютого 1917 р. можна оцінити як спробу політичного маневрування між реакцією і буржуазно-дворянською опозицією.

Друга сила — буржуазія, вплив якої в період війни значно по­силився. Вона намагалася забезпечити собі панівне становище в політичному житті країни і консолідувалась під егідою кадетсь­кої партії.

Третя — пролетаріат. Незважаючи на його кількісні та якісні зміни в період війни, він все ж залишався відносно згуртованим.

Розстановку політичних сил у країні в значній мірі відбивали і три партійно-політичні табори: 1) урядовий (монархо-поміщиць-кий), до складу якого входили всі поміщицько-монархічні партії та течії; 2) ліберально-буржуазний (кадети та інші буржуазно-опозиційні партії); 3) демократичний, який об'єднував більшови­ків, дрібнобуржуазні, народницькі та соціал-демократичні партії.

Боротьба цих таборів і визначила весь перебіг і зміст Лютне­вої революції. Основна боротьба велася між урядовим і демокра­тичним таборами. Опозиція маневрувала між ними.

Лютнева революція 1917 р., як і Революція 1905—1907 рр., за характером була буржуазно-демократичною, оскільки передбачала розв'язання тих самих завдань, які стояли перед першою ре­волюцією в Росії — повалення„ царизму і встановлення демократичної республіки, запровадження 8-годинного робочого дня, лі­квідацію залишків кріпосництва та ін.

Головною рушійною силою Лютневої революції був пролета­ріат. Він же виступав як вождь, гегемон революції. Природнім союзником робітничого класу в революції було багатомільйонне селянство. Саме ці класи послідовно боролися за здійснення ос­новних завдань революції.

Що стосується російської буржуазії, то вона приєдналася до революції лише тоді, коли остання стала перемагати. Лідер бур­жуазії Мілюков чітко заявив: «Якщо перемога над царизмом від­будеться завдяки революції, то я проти такої перемоги»'.

Пізніше в еміграції він писав: «Ми не хотіли цієї революції, ми особливо не хотіли, щоб вона прийшла під час війни. Ми від­чайдушно боролися, щоб цього не сталося»2.

Політичну платформу буржуазії виразно визначив інший її лі­дер — В. Шульгін, який зазначав, що буржуазія зустріла револю­цію вороже, всі свої сили спрямувала в лютневі дні на те, щоб знищити революцію, розшарувати її, вирвати з її рук силу3.

Тому закономірно, що така політична лінія буржуазії не могла забезпечити їй роль рушійної сили революції. Але коли револю­ційний рух мас став перемагати, буржуазія приєдналася до рево­люції і тим самим сприяла її прискоренню.

1917 р. розпочався величезним політичним страйком 9 січня, у 12-ті роковини «Кривавої неділі».У цей день страйкували і вий­шли на демонстрації робітники Петрограда, Москви, Харкова, Катеринослава, Ростова-на-Дону, Нижнього Новгорода, Тули, Горлівки, Макіївки, Новочеркаська, Сімферополя, Пермі та ін­ших пролетарських центрів.

Протягом усього січня не припинялися революційні завору­шення мас. По всій країні страйкувало близько 4 тис. чоловік, причому майже половина з них брала участь у політичних страйках.

З середини лютого 1917 р. кількість страйків різко зросла. Ро­сія вступила до нового, вищого етапу кризи. Розпочався процес переростання революційної ситуації в революцію.

Початок Лютневої революції збігся з Міжнародним жіночим днем 23 лютого (ст. ст.). У цей день тільки в Петрограді у величезній демонстрації взяло участь майже 130 тис. трудящих, які вийшли з гаслами: «Хліба!», «Геть війну!».

_2.4 лютого в Петрограді в масових страйках і демонстраціях брало участь понад 200 тис. робітників. А 25 лютого розпочався загальний політичний страйк, що охопив понад 300 тис. осіб. Він супроводжувався мітингами, демонстраціями. У боротьбі з полі­цією демонстранти застосовували вже не тільки камінням, а й подекуди зброю. З'явилися вбиті та поранені. До демонстрантів приєднувалися й солдати.

25 і 26 лютого відбулися засідання бюро ЦК РСДРП, яке ви­значило завдання перевести страйк у збройне повстання, залучи­вши до нього солдатів гарнізону.

День 27 лютого став вирішальним у розвитку Лютневої бур­жуазно-демократичної революції. У цей день на бік повсталих робітників почали масово переходити солдати Петроградського гарнізону. Якщо вранці 27 лютого до повсталого народу приєд­налося 10200, удень — 25700, то надвечір — уже 66700 солдатів столичного гарнізону.

Було захоплено в'язниці і визволено політичних в'язнів. На­правлені до Петрограда війська перейшли на бік повсталого на­роду. Перемога революції у Петрограді стала очевидною. У ці дні в столиці було вбито і поранено 1382 особи,

Слідом за переможним повстання у Петрограді, революція пе­ремогла в Москві, в інших великих містах, а незабаром — і по всій країні. У зв'язку з перемогою Лютневої революції постало основне питання всякої революції — питання про владу. Вирішення цього питання ускладнювалося переплетенням і протиборством класо­вих сил. 27 лютого, у перший же день перемоги революції, на фабри­ках і заводах, у військових частинах Петрограда були обрані пре­дставники до рад робітничих і солдатських депутатів. Увечері відбулося перше засідання Петроградської ради.