Жовтневий переворот у Петрограді: його сучасні оцінки.

Розглядаючи друге питання, слід підкреслити, що після роз­грому корніловщини ситуація в країні різко змінилися, швидко наростала загальнонаціональна криза. Насувався глибокий економічний і фінансовий крах Росії. Тимчасовий уряд вів країну до повної господарської катастрофи. Промисловість, транспорт, сіль­ське господарство були доведені до повного розвалу. За вісім мі­сяців перебування буржуазії та угодовців при владі народні маси не отримали ні землі, ні миру, ні хліба, ні закону про 8-годинний робочий день, не зменшувалася господарська розруха. Скликання Установчих зборів відкладалося. Меншовицька газета «Свободная жизнь» на початку вересня 1917 р. писала: «Не везе Установ­чим зборам! їх відкладають, про них забувають, до них не готую­ться» Вони відкладені на дев'ять місяців — «страшенно тривалий термін, якого не знала жодна європейська революція».

Як бачимо, причин для зростання народного невдоволення було більш ніж достатньо.

Відчуваючи наближення розв'язки, есерівська газета «Дело народа» 14 жовтня 1917 р. благала уряд: «... Треба дати, на­решті, масам відчути помітні результати революції, бо сім мі­сяців революційної безплідності призвели до розрухи, до анар­хії, до голоду»2. Додамо, що через військові поразки і політич­ну нестабільність усередині країни різко послабилися міжна­родні позиції Росії. Вона не тільки перестала бути великою державою, але, більше того, їй загрожувало територіальне роз­членування з боку імперіалістичних держав. Про цю загрозу попереджали більшовики, про неї заговорила й меншовицька преса.

Усе це спричинило нове велике революційне піднесення. Ре­волюційну боротьбу очолив робітничий клас країни. Робітничий рух став масовим, відзначався організованістю, яскраво вираже­ною політичною спрямованістю, набував характеру відкритих революційних виступів. <

Робітничий клас вів за собою найбідніше селянство. Селянсь­кий рух по всій країні переростав у селянське повстання. Нарос­тало піднесення революційної боротьби в армії і на флоті. На околицях Росії посилювався революційний рух пригноблених на­родів.

Усе це свідчило про революційну кризу в низах, які не хотіли жити по-старому.

Наростала криза і політики панівних класів, криза «верхів», які не могли управляти по-старому. З початку революції склад Тимчасового уряду неодноразово змінювався, політика панівних класів заходила в глухий кут.

Обстановка, що склалася восени 3917 р., свідчила, що в Росії створилися об'єктивні та суб'єктивні умови для взяття влади ро­бітничим класом. Більшовицька партія, оцінивши катастрофічне становище країни восени 1917 р., відкрито заявила про невідкла­дну потребу соціалістичної революції шляхом збройного повс­тання.

В. І. Ленін у своїх статтях і листах «Марксизм і повстання» (середина вересня 1917 р.), «Поради стороннього» (жовтень 1917 р.) та інших дав практичні поради щодо організації зброй­ного повстання, виклав план його підготовки та проведення. Роз­почалася боротьба за здійснення цього плану.

Слід підкреслити, що напередодні Жовтня класові і політичні сили різко поляризувалися на два фронти: революції та контрре­волюції. Склалася нова альтернативна ситуація: диктатура контр­революційної вояччини або диктатура пролетаріату.

Водночас восени 1917 р. в країні виникла реальна загроза анар­хічного бунту. Стихійний бунт міг призвести до загибелі культури і, зрештою, також обернувся б іноземним втручанням і перемогою контрреволюційної диктатури. Однією з причин, чому Ленін ква­пив більшовиків зі взяттям влади, саме й були побоювання, що стихійний вибух анархії випередить всі його розрахунки і плани.

Збройне повстання в Петрограді почалося 24 жовтня 1917 р. і на ранок 25 жовтня (7 листопада) столиця фактично була в руках революційних сил. Уранці 25 жовтня Петроградський воєнно-революційний комітет від імені ради оголосив, що Тимчасовий уряд повалено. Збройне повстання в Петрограді перемогло. Пи­тання підготовки і здійснення збройного повстання широко ви­світлюється в історичній літературі1.

У світлі сучасних дискусій про те, чи було збройне повстання в Петрограді масовим революційним рухом народу, чи «зброй­ним путчем», необхідно мати на увазі: коли і як розроблявся план повстання, як воно готувалося, звернутися до аналізу сил, що ді­яли в революції.

Дослідники наводять такі дані: Червона гвардія столиці мала у своїх лавах понад 20 тис. озброєних і навчених червоногвардій-ців. На боці революції був Петроградський гарнізон. Воєнно-революційний комітет включав до бойового розрахунку близько 150 тис. солдатів. Революційні сили Балтійського флоту склада­лися з 700 бойових і допоміжних кораблів, у тому числі налічу­вали 8 лінкорів, 9 крейсерів, 68 есмінців, 28 підводних човнів. Центробалт — виборний орган моряків-балтійців — ще у ве­ресні 1917 р. заявив, що розпоряджень Тимчасового уряду не ви­конує і влади його не визнає.

Усі ці історичні факти дають підстави зробити однозначний висновок про широкий революційний рух, про глибоко народний характер Жовтневого збройного повстання.

25 і 26 жовтня 1917 р. відбувся II Всеросійський з'їзд рад. Своїх делегатів на з'їзд направили 402 ради країни. До відкриття з'їзду, тобто надвечір 25 жовтня, на з'їзд прибуло 560 делегатів, а на заключних засіданнях 26 жовтня були присутні 625 делега­тів— 390 більшовиків, 179 лівих есерів, 35 об'єднаних інтерна­ціоналістів і 21 український есер. У роботі з'їзду брали участь посланці основних національних районів: України (122 делегати), Білорусії (51), Прибалтики (26), Закавказзя (12), Північного Кав­казу (9), Середньої Азії (5), Бессарабії (3). Армія і флот направи­ли на з'їзд понад 200 делегатів1.

З'їзд проголосив перехід всієї влади до рад, прийняв Декрет про мир і Декрет про землю, обрав ВЦВК і сформував перший радянський уряд. З 25 жовтня 1917 р. до лютого 1918 р. радянсь­ка влада встановилася на всій території Росії.

Отже, альтернативний розвиток подій не відбувся, бо рішуча перевага була на боці революційного народу. Заяви про те, що Жовтнева революція була не потрібною, оскільки вона завела су­спільство в безвихідь, є дуже наївними. Революції не робляться на замовлення купки революціонерів. Досвід історії вчить, що народи самі визначають свій шлях.

Криза, виходом з якої стала революція, визрівала в Росії задо­вго до жовтня 1917 р. і, оскільки буржуазні сили не могіла зупи­нити розпад суспільства, соціалістична революція стала націо­нальною необхідністю.