Висновки. Герменевтика — теорія інтерпретації тексту та наука про розуміння сенсу

Герменевтика — теорія інтерпретації тексту та наука про розуміння сенсу. Походить від грец. слова ἑρμηνευτική — тлумачення, пояснення.

Герменевтичне коло — парадокс незвідності розуміння і тлумачення тексту до логічно несуперечливого алгоритму.

Класична герменевтика сягає своїм корінням в систематику давньогрецьких досліджень, коли інтерпретація і критика були пов'язані з тлумаченням творів Гомера та інших поетів. Ренесансна стадія герменевтики відзначена прагненням зрозуміти чуже духовне життя класичної та християнської старовини. Основоположником сучасної герменевтики вважається німецький вчений Фрідріх Даніель Ернст Шлейєрмахер.

У суспільстві функцію герменевтики виконує журналістика. Проблема інтерпретації безпосередньо пов'язана з проблемою влади. Журналіст не лише доносить до своєї авдиторії саму інформацію та аналізує її. Він повинен запросити своїх читачів і глядачів до міркування, задавши тон і запропонувавши певні теми.

Можна сформулювати три рівні інтерпретації тексту: філософічний рівень передбачає інтерпретацію з точки зору відповідей на метафізичні питання; критично-філософський рівень окреслює наявність так званих критично-філософських стилів, що є практичними дослідницькими методологіями, які пропонують ту чи іншу систему інтерпретації тексту; ідеологічний рівень створює жорстку систему нормативів, висуваючи на перший план вимоги до тексту, а не потребу його зрозуміти.

Перша відома система інтерпретації — це кабалістика. Потім виникають антична і християнська герменевтика. Усі вони розвиваються навколо сакральних текстів. Кабалістика була створена і може функціонувати тільки для інтерпретації Старого Заповіту. Кабалістика виходить з ідеї абсолютности тексту Старого Заповіту і спрямована тільки на нього. Вона не є герменевтичною процедурою у сенсі "міркування з приводу". Це замкнена схема, яку можна осягнути, але не доповнити. Антична герменевтика починає своє існування з тактування поем Гомера. З виникненням християнства герменевтика як самостійне вчення конституюється передусім як дисципліна, допоміжна для богослов'я. Християнська герменевтика тлумачить Старий і Новий Заповіти.

Кабалістика створила прецедент цілісної доктрини тлумачення тексту, антична герменевтика лягла в основу європейської філософії як чистого міркування, а на ґрунті християнської герменевтики виникає ідея універсальної методології інтерпретації тексту.

Герменевтика є досвідом синтезу. За Шлайєрмахером і Гайдеґґером, Гадамер вважає мову єдиною передумовою герменевтики, оскільки кожна розмова виходить з єдиної передумови, що розмовляють тією самою мовою. Твір співвідноситься з історичною епохою не так через судження тих часів, як через мову. Герменевтичне зусилля спрямоване не на те, щоб переміститися в ситуацію автора, а на те, щоб віднести його повідомлення до своєї власної ситуації. Мету інтерпретації Гадамер вбачає не у "відновленні", а у "творенні" сенсу повідомлення.

За Рікером, сучасна герменевтика має синтетичний характер. Відмовляючись від будь-якої методології як від ідеології, інтерпретатор спостерігає дійсність як філософ, підсумовуючи різні погляди з точки зору буття. Таким чином, підкреслюється спільний шлях усього людства як з'ясування мети чи причини перебування у цьому світі.

Герменевтиці сучасності притаманне прагнення до зближення з аналітичною філософією, екзистенціалізмом і теологією. Загалом сучасна герменевтика має тенденцію до синтезування та універсалізації, пульсуючи між романтизмом і феноменологією.