Антична герменевтика

Ще до Різдва Христового свій внесок у розвиток герменевтики зробили греки. Про античну герменевтику Ґустав Шпет писак "Із самої сутности герменевтичних питань зрозуміло, що вони повинні були виникнути там, де зароджується бажання дати собі свідомий звіт у ролі слова як знака повідомлення. Перша постановка цих питань, як і спроби прикладного їх вирішення, виникають у тісному зв'язку з питаннями риторики, граматики й логіки, з одного боку, та у зв'язку з практичними вимогами педагогіки, моралі й навіть політики — з другого. Так особливо і передусім Гомер став предметом тлумачення в школах і, можливо, не лише граматичного, а й морального; природно, він і на все життя грека, як про це свідчить, між іншим, Платон, залишився джерелом його моральних і політичних принципів, застосування яких вимагало не тільки простого читання поезій, а й тлумачення їх".

Мова йде про вплив поем Гомера у своєму часі. Залишаючись класичними взірцями для нас, вони, проте, не мають сьогодні того комунікативного ефекту, який справляли на стародавніх греків. Шпет висловлює припущення, що з кінця VI століття до Різдва Христового починається власне "вчена" екзеґеза (вчення про тлумачення текстів) національних поем, яка шукала певного прихованого — алегоричного, морального й фізичного — сенсу мітів та зображень Гомера. Тому початки наукової герменевтики пов'язані саме з художньою літературою. У свою чергу, це означає, що модерне (власне европейське) філософування Платона зароджується вже на ґрунті герменевтичних вправ.

Після стародавніх греків до філософії не було внесено чогось принципово нового. Ми дотепер існуємо в межах грецької філософічної парадигми.

Платон вважав мудрість самодостатнім знанням, знанням вічних речей, умоглядним знанням причини існуючого. Відповідно філософія в нього повинна спиратися на правильне міркування, це постійна спрага знання буття, здатність споглядання істини, якою вона є. Для філософії нічого особливого не треба знати перед початком міркування. Істина народжується в процесі, якому немає кінця доти, доки існує людина.

Ґустав Шпет також згадує проблему перекладу. Знайомство греків зі Сходом вимагало вміння перекладати з іноземних мов. Сам принцип художнього перекладу тісно пов'язаний з герменевтикою. Архаїчна мова Гомера, який продовжував залишатися національним учителем, ставала дедалі важчою для безпосереднього розуміння. З'явився і суто науковий інтерес до тлумачення традиційного релігійного світогляду та мітології. Тому вже у III столітті до Різдва Христового виразно окреслюються три течії у тлумаченні мітів: морально-психологічна, алегорична та історична. Елліністична традиція залишила нам у спадок два різні герменевтичні напрями — аналогісти (Олександрія) та аномалісти (Пергам).