Завдання 8. Що таке миротворчість?Як трансформувати антагонізми, замішані на упередженнях, агресії та різноманітних конфліктах, у конструктивні відносини, що сприяють зміцненню миру? Подібні трансформації імовірні в ситуаціях, що характеризуються співробітництвом, спілкуванням тазгодою. Співробітництво. Якщо ми налагодимо контакт між сторонами, зробивши так, щоб вони краще могли узнати один про одного і навіть подобатися, чи допоможе це чимось? Якщо контакт не носить змагального характеру і встановлюється між сторонами з однаковим статусом, – це допоможе. Але простого контакту недостатньо для розв’язання гострих конфліктів. Так, дослідник Музафер Шериф (1966) спочатку спровокував конфлікти між двома групами хлопців, а потім зробив з них друзів. Він поставив перед ними суперординарні (надзвичайні) цілі, які згладжували їхні відмінності і могли бути досягнені лише шляхом співробітництва. Наприклад, спланована аварія в системі водопостачання потребувала, щоб всі хлопці працювали для відновлення водопроводу; вантажний автомобіль також не зсунувся б з місця, якщо б усі хлопці не доклали зусиль. Отже, конфлікт був знятий не контактом як таким, а кооперативним контактом. Є ще один шлях (Семюель Гартнер, 1989), а саме: посадити представників протилежних груп вперемішку навколо стола, дати їм спільне ім’я, нехай разом працюють Такий досвід змінює «нас» та «їх» на «ми», оскільки люди, які сприймалися раніше як інша група, тепер є частиною нашої групи. Принцип кооперативних контактів використовується у багатонаціональних школах, сприяє розвитку міжрасової дружби, покращує успішність. Сила кооперативної діяльності спричинила виступ психологів за підтримку збільшення міжнародного обміну і співробітництва. Отже, ми можемо перетворити забобони на солідарність, основану на спільних інтересах. Нам не подобатимуться наші відмінності, і ми не станемо друзями з усіма, але ми навчимося приймати і цінити людську різноманітність, працюючи заради спільних цілей. Спілкування (комунікація). Під час спілкування люди виявляють недовірливість і переслідують власні інтереси як захист від експлуатації, але коли їм дають обговорити дилему і провести переговори, роль співробітництва збільшується. Якщо конфлікти загострюються, посередник з третьої сторони (наприклад, радник з питань шлюбу, представник від робітників, дипломат, громадський волонтер) може покращити ситуацію. Він старається замінити змагальну орієнтацію типу «виграв-програв» кооперативною «виграв-виграв», націлену на взаємовигідне рішення. Подібні рішення менш реальні під час взаємної злоби чи кризи. Коли конфлікти посилюються, уявлення один про одного стають стереотипнішими, спілкування утруднюється, судження стають різкішими. Коли суперник готовий поступитися, це викликає підозру – значить для нього це не важливо. Коли таку саму поступку пропонує посередник, до неї ставляться інакше. Згода. Якщо напруження і підозра досягають піку, співробітництво та спілкування стають неможливими. Кожна сторона схильна погрожувати, застосовувати силу та карні заходи. Чи існує альтернатива війні? Чарльз Осгуд (1962) запропонував стратегію «Поступових взаємних ініціатив щодо розрядження напруженості», яка має назву GRIT (Graduated and Reciprocated Initiatives in Tention-reduction). Використовуючи GRIT, одна із сторін спочатку оголошує його визнання та свій намір зменшити напруженість. Потім вона ініціює один чи два погоджувальні акти. Цей скромний початок відчиняє двері з іншої сторони. Якщо ворог відповість ударом, він дістане такий самий удар, але те саме відбувається і з погоджувальною реакцією. Ця стратегія довела, що вона є найефективнішою у справі збільшення довіри і співробітництва. Навіть під час особистого конфлікту, коли спілкування відсутнє, невеликий примирливий жест, доторк, прохання прощення роблять чудеса. Примирення між сторонами дозволяє їм спуститися сходами напруженості на безпечнішу сходинку, де може початися спілкування та взаємна довіра. І це добре, бо завдяки культурному обміну суспільство збагачується. Ми повинні бути вдячними Китаю за створення паперу, магнітного компаса, за книгодрукування, Єгипту – за тригонометрію, ісламському світові – за нумерацію. Віддаючи шану іншим народам, ми вітаємо розвиток нинішнього соціального розмаїття і розглядаємо себе як один з інструментів людського оркестру. Спілкуючись з іншими, ми зміцнюємо свою культурну спадщину. (Майерс Д. Психология. – Мн.: ООО „Попурри”, 2001. – С. 789–792).
Матеріали до восьмого семінарського заняття
|
