Історія Польщі. більш радикальним "червоним", які пропонували розв'язати індивідуальний терор проти царських урядовців

більш радикальним "червоним", які пропонували розв'язати індивідуальний терор проти царських урядовців. Новий Національний уряд опинився в руках "червоних" (І. Хмєлєнський, Л. Франковський). Вони організували кілька голосних замахів, у тому числі невдалий на намісника Ф. Берґа. Росіяни відповіли масовими арештами і стратами.

Безкомпромісні дії "червоних" викликали опір "білих" і спори про тактику боротьби. Не розраховуючи на власні сили, "білі" зробили ставку на розв'язання європейської війни, в якій Англія, Франція й Австрія виступлять проти Росії. З Парижа Готель Лямбер повідомляв, що треба дотривати до весни 1864 p., коли може розгорітися європейська війна. За таких умов 17 жовтня 1863 р. при підтримці "білих" Національний уряд передав свої повноваження новому диктатору - генералу Ромуальду Траутутту (1826-1864), колишньому офіцерові російської армії, командиру повстанського загону на білоруському Поліссі. Диктатор зробив кроки, щоб зміцнити організаційний бік повстання. Він підпорядкував цивільну адміністрацію військовим командирам. 15 грудня 1863 р. видав декрет, який змінив структуру збройних сил повстання: замість загонів були створені роти, полки, об'єднані у п'ять корпусів. Звернув увагу на реалізацію декретів про надання селянам землі, призначивши спеціальних комісарів і створивши окремі суди для розв'язання спорів між селянами і поміщиками, запровадив смертну кару за примушення селян до панщини або сплати чиншів. Розпочав роботу з метою поширення повстання на Австрію й Пруссію. Не розраховуючи на допомогу Франції, диктатор поновив стосунки з Д. Ґарібальді в Італії з метою спільних дій проти Австрії. Загальний план, накреслений ним, передбачав збереження основних військових кадрів до весни 1864 р., коли можна буде надати повстанню народного характеру і спертися на революційні рухи в інших країнах континенту.

Енергійні дії Р. Траугутта дозволили продовжити повстання. Однак все більше давалася взнаки втомленість суспільства, розвіювалися надії на допомогу Заходу. Реорганізувати повстанські загони у військові частини вдалося лише частково. 1-й корпус генерала Міхала Гейденрайха (1831-1886) наприкінці грудня 1863 р. зазнав сильної поразки під Коцком і змушений був розпорошитись. Найбільш організований lift корпус під проводом генерала Юзефа Гауке-Босака (1834-1871) в лютому 1864 р. був розбитий російською армією під Опатовим. Проселянська орієнтація диктатора призвела до поступового відходу шляхти і землевласників від повстання.

Навесні 1864 р. царат наважився провести земельну реформу в Королівстві Польському. Російські чиновники зорієнтувалися в тому, що польські селяни не можуть отримати менше, ніж їм обіцяли повстанці. 2 березня 1864 р. були опубліковані чотири царські укази, за якими селяни відразу ставали власниками ділянок, якими користувалися, без відшкодування власникам. Запроваджувався земельний податок на користь держави, з якого передбачалося компенсувати поміщиків. Були збережені сервітути, а безземельних селян обіцяли наділити землею з державного фонду. Указ про ґмінну реформу передав сільське самоврядування в руки селян, усунувши від нього шляхту. Офіційна пропаганда представляла реформу як благодіяння "царя-визволителя", а царська адміністрація приймала виразно прихильну щодо селян позицію, протиставляючи його шляхті-землевласникам. Польські селяни здебільшого були задоволені реформою і відмовили у підтримці повстанцям. На початку квітня 1864 р. царська поліція натрапила на слід і заарештувала Р. Траугутта й членів його уряду. Незабаром усі вони були страчені. До грудня 1864 р. діяв останній комендант Варшави Александр Вашковський (1841-1865), який намагався відновити центральні органи і видавав відозви від імені Національного уряду. Однак зв'язки з провінцією були порушені, чимало місцевих керівників переховувались або втікали за кордон. У грудні А. Вашковського заарештовано і через два місяці страчено. Частина повстанців, які змогли втекти за