Історія Польщі. армії, участь у шляхетських зборах, право займати адміністративні посади тощо), схиляв їх до співпраці

армії, участь у шляхетських зборах, право займати адміністративні посади тощо), схиляв їх до співпраці

Після Листопадового повстання Королівство Польське залишалося аграрним краєм, в якому більшість земель належала великим землевласникам-поміщикам. В умовах суворого поліційно-бюрократичного режиму польські землевласники мали можливість спрямовувати свої зусилля на модернізацію сільського виробництва. Позитивні зміни відбувалися повільно, шляхом розширення фільварків за рахунок виселення селян. Ареал землі, що перебував у селянському користуванні, від початку XIX ст. до 1846 р. зменшився майже на 1 млн. моргів. Тільки незначна частина землевласників переводила селян на грошовий чинш, основна ж маса використовувала панщинну працю. Одним з ініціаторів модернізації аграрних стосунків у 40-х роках виступив граф Анджей Замойський (1800-1874), який у своїх величезних володіннях (ординації) запровадив заміну панщини грошовим чиншом, почав гуртувати навколо себе поміщиків з цілого королівства. Вони збиралися на неофіційні з'їзди в Клементові, обговорювали проблеми вдосконалення сільськогосподарського виробництва, заміни панщини грошовим чиншом і надання селянам землі. За ініціативою А. Замойського у 1842 р. почав виходити часопис Рочнікі господарствакКрайового (Щорічник крайового господарства). Авторитет графа зріс. Його погляди значною мірою збігалися з ідеями прихильників "органічної праці". Він стверджував, що незалежність вдасться досягти лише за допомогою "такого сильного розвитку внутрішнього організму, щоб колись Польща власною вагою, як достиглий плід, відпала від російського великого дерева".

Проте модернізаційні ідеї А. Замойського не завжди зустрічали розуміння польських землевласників і шляхти. Значна частина їх вважала, що новації загрожують традиційним національним цінностям, шляхетській традиції. Поширювалися думки, що ново-часна "західна цивілізація" приречена на занепад, який призведе до "розчинення" поляків у російському "морі". У 1841 р. консервативний публіцист і письменник Генрик Жевуський (1791-1866) опублікував твір Звичаєва мішанина, в якому показав процес розкладу і деградації шляхетського стану. Подібні ідеї розвивав також відомий письменник Юзеф Ітацій Крашевський (1812-1887). У повісті Хвороби віку (1856) він образно змалювував західний "бездушний матеріалізм", який нібито знищує національну самобутність. Незважаючи на жорстокий гніт, національна свідомість шляхти зали-шалася на високому рівні.

Селяни надалі перебували в залежності від пана, сплачували податки, відбували панщину і виконували численні інші повинності. У 1846 р. селянські заворушення у Галичині ("рабація") змусили російське самодержавство вдатися до кроків з метою заспокоєння селянства, а заодно й протиставлення його шляхті. У червні 1846 р. цар Микола І підписав указ про повинності селян в Королівстві Польському. Указ забороняв згін селян із землі за умови виконання ними повинностей, а також запровадження нових повинностей селян. Селяни отримали право скаржитися на пана до царської адміністрації. Останнє призвело до зростання активності селян і прискорення їх переводу на грошовий чинш. Спори між селянами і поміщиками за землю, повинності і сервітути набули масового характеру. Доки вони тривали, селяни припиняли виконання повинностей. Справа проведення земельної реформи ставала неминучою. Питання полягало лише в тому, хто б її проводив: уряд чи польські патріоти?

Російська влада королівства намагалася продовжувати програму індустріалізації,розпочату Ф.К. Друцьким-Люоецьким. У 1833 р. розвиток гірництва і металургії взяв під свій контроль Банк Польський. За допомогою нових інвестицій було побудовано нові металургійні підприємства, засновані на сучасних технологіях (Гута Банкова в Домброві). Однак через махінації прибутки з цих підприємств йшли орендарям.