Кант про джерело моральності. Категоричний імператив

Серед філософських трактатів з етики особливо виділяються праці И.Канта. Етика Канта у багатьох відносинах стала вершиною філософії моралі нового часу. Серед класиків німецької філософії Кант приділив найбільшу увага моральності (причому, саме її специфіці), та його етична концепція, послідовно най розвинута цілому ряді спеціальних праць, була найбільш розробленою, систематичною і закінченою. Моральні вимоги до людини не можна зводити до якимсь технічним розпорядженням, які вказують лише те, як найефективніше досягти переслідувану мета. По-перше, далеко не кожна мета може бути визнана моральною; успішна дія може мати і противоморальную спрямованість. По-друге, навіть у ім’я благої мети можуть будь застосовні кошти, притому ефективні, які можуть бути аморальними. Отже, гіпотетичний імператив, будучи керівництвом до дії технічного порядку, ще нічого не говорить про моральний характері дії. Моральність може набувати форми тих чи інших психологічних явищ у людини, але тільки через виховання, через підпорядкування стихії почуттів та спонукань особливої логіці моральної повинності. Взагалі, мораль не зводиться до “внутрішньої механіці” душевних імпульсів і переживань людини, а має нормативний характер, тобто ставить людині певні дії й спонукування до них по їх змісту. Одна з історичних заслуг Канта у розвитку поняття моралі складається у його вказуванні на принципову загальність моральних вимог, що відрізняє мораль від багатьох інших схожих із нею соціальних нормативів (звичаїв, традицій). Моральним Кант вважав ті вчинки, які здійснені в ім’я одного лише боргу. Моральний вчинок виглядає як наслідок якогось внутрішнього імперативу (веління), найчастіше йде у розріз з аморальною практикою навколишньої дійсності. Свобода розглядається їм, як одне із певних аспектів морального розуму. Категоричний імператив Канта говорить: “роби так, щоб максима твоєї волі могла б у той же час мати силу принципу загального законодавства”, тобто. зроби так, як би ти хотів, що робили стосовно тебе самого й інші люди. ”Людина є метою як для себе, так і для інших”, тобто. людина будь-коли не може розглядатись як мета. Кант представляв вищий принцип “вчення про доброчесність”.

 

30. Виникнення екзистенціалізму і його основні положення.

Екзистенціалізм – напрям філософії, головним предметом вивчення якого стала людина, її проблеми, труднощі, існування в навколишньому світі. Екзистенціалізм як напрям філософії зароджувався в середині ХХ в., а 20-ті – роки ХХ в. набув актуальності і став однією з популярних філософських напрямів у Європі. Чинники, які сприяли виникненню та розвитку екзистенціалізму:

-моральні, економічні та політичні кризи, які скріплювали людство перед першою світовою війною, в час першої і другої світових війн та з-поміж них;

- небезпека загибелі людства (винахід й застосування ядерної зброї, наближення екологічна катастрофа);

- посилення жорстокості, нелюдського ставлення до людини (70 мільйонів які загинули у двох світові війни, концтаборах, трудових табору);

- поширення фашистських та інших тоталітарних режимів, повністю придушуючих людську особистість;

- безсилля людини перед природою техногенного суспільства.

Основні проблеми, аналізовані екзистенціалізмом:

- унікальність людської особистості, глибина його почуттів, переживань, тривог, надій, життя у цілому;

- вражаючі протиріччя між людським внутрішнім світом й навколишнім життям;

- проблема відчуження людини (суспільство, держава стали для людини абсолютно чужими, реальністю, що цілком нехтує людиною, придушує його «Я»);

- проблема самотності, занедбаності людини (людина самотніша в навколишньому світі, вона не бачить «системи координат», де зараз вона б відчувала себе потрібною);

- проблема безглуздості життя;

- проблема внутрішнього вибору;

- проблема пошуку людиною свого як внутрішнього «Я», так і зовнішнього – місця у житті.

Майбутнє екзистенціалізму. Філософія екзистенціалізму дуже популярна у сучасній Західній Європі, вона є актуальною. Гадаю, що на даний час спостерігається тенденція усунення центру ваги філософських досліджень на проблеми людини, його життя у навколишньому світ, пошуку себе, збереження унікальності, сенсу життя. Дана проблематика (життя людини, його проблеми) стала основним питанням філософії у майбутньому, відсунувши на другий план проблему первинності і стосунків матерії та свідомості.