Психонейроімунології

Поняття «психонейроімунології» запропоновано піонером цієї наукової галузі Р. Адером (R. Ader), який у ряді експериментів на щурах вперше виявив кондиціонування (обумовленість) імунної системи і можливість впливу на неї опосередкованих через центральну нервову систему процесів навчання і набуття досвіду [R. Ader і N. Cohen, 1975, 1982; R. Ader і співавт., 1991]. У зв'язку з цим повинні виявлятися тісне переплетення і взаємозалежність трьох ре-гуляторного систем людського організму, що здійснюють гомеос-таз та адаптацію: нервової, ендокринної та імунної. Тісне переплетення цих регуляторних систем констатовано в експериментальних та клінічних дослідженнях. Так, наприклад, давно відомо іммуносуп-рессівное дію глкжокортікоідов, і воно неодноразово використовувалося в фармакотерапії. Точно так само впливають на імунну систему тиреоїд-ні та статеві гормони, а також серотонін і багато інших субстанції.Тепер відкриті сприяють цьому специфічні (гормон-) рецептори клітин імунної системи.

Таблиця 5 Системи імунної зашиті [М. Kerekjarto, 1970]

Нервная система		Циркуляторная система
Ткань
Костный мозг Тимус	Лимфатическая система Селезёнка	Рутикулоэндо-телиальная система
Клетки
Лимфоциты (многие виды)	Макрофаги и фагоциты	Властные и другие клетки
Продукция клеток
Антитела Интерфероны Противовирусные белки Хинины	Гистамины Циклические нуклеотиды Лимфокины Лимфотоксины	Хемстаксические факторы Факторы, подавляющие макрофаги Пирогены Другие факторы
Иммунная реакция
Клеточная пролиферация Клеточная миграция Фагоцитоз Цитолиз	Реакция «орган против хозяина» Воспаление Лихорадка Анафилаксия	Антибактериальная активность Противовирусная активность Другие системные реакции
Обратная связь через циркуляторную и нервную системы во всех фазах цикла

Проте імунна система не статично стабільна, а динамічна і високореактивний у своїх захисних функціях проти навантажень на гомеостаз. Саме ця своєрідність призводить до колосальних методичним проблемам і створює такі труднощі в дослідженнях. Який целлюлярний субстрат має належний і виборчий параметр для дослідження психічних або соціальних перевантажень?

У колишніх псіхоіммунологіческіх дослідженнях переважно робилися спроби визначати через стимуляцію Т-(або В-) лімфоцитів їх функціональну здатність in vitro. Останнім часом з'явилася можливість кількісно визначати субпопуляції Т-лімфоцитів та їх співвідношення між собою: так звані Т4-допоміжні клітини (Т4-хелпери), що підвищують імунну відповідь через різні субстанції (лімфокіни), Т8-супресори, що пригнічують імунні реакції, а також цитотоксичні Т-лімфоцити, безпосередньо знищують інфіковані клітини. Для дослідження становлять значний інтерес природні клітини-кілери, кількісне визначення яких в більшій мірі відображає зміни імунного статусу, ніж, наприклад визначення змісту Т4-лімфоцитів. Всі ці клітинні субстанції імунної системи останнім часом інтенсивно вивчаються в експериментальних та клінічних умовах, наприклад при загрозливою або вже наступила втрати близької людини, при індукованому або пережите стресі, при депресії, соціальної ізоляції та експериментально викликаної безпорадності, а також при пошуках прогностичних критеріїв перебігу у ВІЛ-інфікованих або вже хворих на СНІД [М. Kemeny і співавт., 1989; Н. Weiner, 1989; Rabkin і співавт., 19911. Нерідко дослідники змушені констатувати, що вони тільки «на шляху пошуків значення цих даних»,
як кажуть М. Stein і співавт. (1991) в огляді, присвяченому актуальним імунологічним дослідженням депресій. І все ж, незважаючи на ряд методологічних труднощів, є досить вагомі досягнення, які можна охарактеризувати лише коротко.

Минуще ослаблення імунної системи в сенсі імуносупресивних змін спостерігається в самих різних життєвих ситуаціях і при різних захворюваннях [J. Kiecolt-Glaser і R.Glaser, 1991]: при гострому минущому стресі (наприклад, на іспитах), при тривалих нервових навантаженнях (наприклад, при розлуці, втрати близької людини, безробіття або соціальної ізоляції), а також при депресивних станах на тлі хронічних рецидивуючих інфекційних захворювань (генітальний герпес, ВІЛ-інфекція/СНІД). Питання, наскільки це застосовно і до депресивних захворювань у вузькому сенсі цього слова, залишається спірним [М. Stein і співавт., 1991].

Велику увагу привернули експерименти, при яких в ретельно проведених серіях дослідів було встановлено, що у щурів після отримання ними невідворотного електрошоку розвиваються виражені супресивні реакції на противагу тваринам контрольної групи, які могли цих електрошоків уникати. Здатність щурів зберігати контроль над отриманням стрессорного подразника не тільки не призводила до імунної супресії, але навіть виявлялися ознаки більш високої реактивності імунної системи [М. Zaudenslager і співавт., 1983]. Ці експерименти дозволяють зробити два висновки: 1) такі психологічні чинники, як безпорадність і безвихідність, виробляють масивне шкідливу дію на імунну систему, 2) успішне подолання труднощів дає протилежний ефект, котрий сприяє здоров'ю.
У зв'язку з цим легко виникає думка про психотерапевтичної чи іншій стрессредуцірующей здатності справлятися з ситуацією, посилювати захисні сили і побічно надавати сприятливий вплив на загрозливу або вже розвивається хвороба самого різного походження. Так, катамнестические дані хворих, які лікувалися у психотерапевтів, вже давно показали, що вони в цілому менше хворіють, менше пропускають роботу по хворобі і рідше звертаються до лікарів. Але всі ці міркування про можливість сприятливого впливу стресу на імунну систему - хоча вони й актуальні і мають право на існування - залишаються поки на спекулятивному рівні. Тим часом перші спроби такого втручання вже є: відомо, наприклад, що за допомогою гіпнозу як техніки релаксації намагаються домогтися поліпшення імунних показників. Але тут все ще залишаються численні проблеми, у тому числі і методичні. Тільки майбутнє покаже, чи вправі ми сподіватися на реалізацію цих привабливих очікувань.