Глава 19. Представництво і довіреність. Глава 19 Представництво і довіреність

 

Глава 19 Представництво і довіреність

§ 1. Представництво

Поняття представництва. Під представництвом у цивільно­му праві розуміється правовідношення, в силу якого правочини, що вчиняються однією особою (представником) від імені іншої особи, яку представляють у силу повноважень, що ґрунтуються на до­говорі, законі, акті органу юридичної особи та з інших законних підстав, безпосередньо створюють, змінюють, припиняють цивільні права й обов'язки особи, яку представляють.

Цивільне законодавство республік колишнього СРСР, включаю­чи Україну, не мало законодавчого визначення представництва, то­му в юридичній науці були різноманітні погляди на його правову природу. Деякі автори розглядали представництво як діяльність¹, інші² — як правовідношення, тобто це питання раніше було диску­сійним. На сьогодні це дискусійне питання вирішилося на користь останніх, оскільки чинний ЦК України визначає представництво як правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'яза­на або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку во­на представляє (ст. 237 ЦК України).

Широке розповсюдження представництва у цивільному обороті викликане низкою причин як юридичного, так і фактичного харак­теру. До перших можна віднести відсутність у фізичних осіб повної цивільної дієздатності (часткова, мінімальна, обмежена), до других — хворобу, перебування у відрядженні, відсутність юридичних знань, особисту зайнятість та ін.

Учасниками правовідносин представництва є три суб'єкти: осо­ба, яку представляють, представник та третя особа, з якою в особи, яку представляють, внаслідок вчинення представником правочину виникають цивільні права та обов'язки. Особою, яку представля­ють, може бути будь-яка юридична або фізична особа. Представни­ком може бути як фізична, так і юридична особа. Фізична особа мо­же бути представником у випадку, якщо вона має повну цивільну

Советское гражданское право / Под ред. В. А. Рясенцева. — М.: Юрид. лит., 1965. — Т. 1. — С. 214, 220; Советское гражданское право / Под ред. О. А. Красавчико-ва. — М.: Вьісшая школа, 1972. — Т. 1. — С. 210.

Советское гражданское право / Отв. ред. О. С. Иоффе, Ю. К. Толстой. — Ленинград: Изд-во Ленинградского ун-та, 1971. — Т. 1. — С. 196;Советское граж­данское право / Отв. ред. В. А. Рясенцев. — М.:Юрид. лит., 1975. — Т. 1. — С. 232.

дієздатність, тобто досягла вісімнадцяти років (повноліття) чи пере­буває у зареєстрованому шлюбі до досягнення повноліття (ст. 34 ЦК України). Разом з цим не може бути представником фізична особа, над якою встановлена опіка, піклування. Представником також мо­же бути і фізична особа, яка ще не досягла вісімнадцяти років, але якій надана повна цивільна дієздатність, наприклад, особи, що до-сягли шістнадцяти років і працюють за трудовим договором чи за­писані матір'ю або батьком дитини, або бажають здійснювати під­приємницьку діяльність (ст. 35 ЦК України).

Юридичні особи мають право виконувати функції представника у будь-яких випадках, якщо це не суперечить їхній правоздатності, визначеній законом та їх установчими документами. Так, наприк­лад, не може бути представником при вчиненні правочинів з купів-лі-продажу нерухомості банк або торговець цінними паперами, оскільки закон не дає їм права займатися представницькою діяль­ністю у вказаній сфері. Здійснення фізичними та юридичними осо­бами представництва з окремих видів діяльності, які вимагають на­явності відповідних ліцензій, можливе лише після одержання такої ліцензії. Наприклад, не можуть здійснювати представницькі дії за договором доручення щодо укладення угод з цінними паперами юридичні особи, які не мають відповідних ліцензій на здійснення такого виду діяльності (ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»¹, статті 26-27 Закону Укра­їни «Про цінні папери і фондову біржу»)².

Від представництва треба відрізняти осіб, діяльність яких зовніш­ньо схожа на представництво. Так, не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені (наприклад, комісіонер, який за дорученням комітента за винагороду вчиняє один чи кілька правочинів від свого імені за рахунок комітента, або управитель, який за договором управління майном отримує від установника майно в управління та здійснює від свого імені управління цим майном в ін­тересах установника управління або вказаного ним вигодонабувача). Також не є представником особа, уповноважена на ведення перегово­рів щодо можливих у майбутньому правочинів, оскільки її дії лише сприяють вчиненню правочину, тобто носять допоміжний характер, і не пов'язують сторони між собою юридичними обов'язками (ст. 237 ЦК України), або рукоприкладач, який підписує текст правочину за дорученням фізичної особи, яка внаслідок хвороби або фізичної вади не може підписатися власноручно (ст. 207 ЦК України).

¹ Офіційний вісник України. — 2000. — № 27. — Ст. 1109.

² ВВР. — 1991. — № 38. — Ст. 508.