Винесення рішення у справі.

Рішення юридичної справи - це завершальна фаза, підсумок застосування права. З формально-логічної сторони воно являє собою умовивід, в якому конкретні факти підводяться під норму права. При цьому суд, інший правозастосовчий орган в силу владно-державних повноважень розповсюджує загальні правила, що містяться в законі, на своєрідні життєві обставини, здійснює "прив'язку" юридичних норм до даних обставин і говорить на основі всього цього своє "владне слово". Результат рішення юридичної справи - індивідуальне державно-владне веління, розпорядження, що оформляється в документальну форму, в форму акту-документа - вироку, рішення, визначення, висновку і т.д. Державно-владне веління, те, що є результатом рішення юридичної справи може мати двояку функцію:

1. Його юридичне значення може перебувати в юридичній констатації, тобто визнання існування певних фактів, їх правомірність або неправомірність, в тому числі у визнанні того або іншого права за даною особою або, навпаки, в констатації по даній події факту правопорушення.

2. Після винесення рішення необхідна додаткова діяльність компетентних органів по виконанню рішення вироку суду, рішення органу арбітражного правосуддя, якими накладені стягнення, інший обов'язок. Рішення юридичної справи фіксується в правозастосовчих актах. Вони займають підлегле положення по відношенню до актів правотворчості, засновуються на правових нормах і видаються з метою індивідуального піднормативного впливу на процес реалізації права. Серед актів застосування права потрібно розрізняти: основний акт, в якому виражене рішення юридичної справи загалом, і допоміжні акти, що створюються при встановленні фактичних обставин справи, в ході судового процесу, на інших стадіях.

Рішення юридичної справи - найбільш відповідальний акт, і не тільки в тому значенні, що суб'єкти що ухвалюють рішення відповідальні за нього перед державою і громадянами. Він важливий тим, що вирішує долю даної справи. Від того які висновки будуть сформульовані в ході рішення, залежить подальший розвиток правових відносин. Правильне рішення забезпечує законність, зміцнює правопорядок загалом, підтримує інтерес держави і суспільства, з одного боку, а з іншою - охороняє права громадян, виховує повагу до закону.

У практичній діяльності всі три вказаних стадії переплетені, нерідко виражаються в одних і тих же діях. Крім того, в практичній роботі виділяються стадії розгляду кримінальних і цивільних справ, коли в цю роботу включаються нарівні з судом і інші юридичні органи. Так, в кримінальному процесі виділяються стадії попереднього слідства, судового розгляду, виконання вироку. У цивільному процесі - стадії судової підготовки, судового розгляду суперечки, виконання рішення. Однак у всіх цих випадках в центрі складної юридичної діяльності залишається те, що відноситься до застосування права - встановлення фактичних обставин, вибір і аналіз юридичних норм і вирішення юридичної справи.

Підсумком правозастосування виступають акти застосування права. Вони фіксують основні висновки і рішення, отримані на інших двох стадіях.

«Правозастосовчий акт це документ, в якому міститься індивідуально конкретне розпорядження, винесене компетентним органом в результаті рішення юридичної справи».[16] Це визначення передбачає, що правозастосовчий акт це документ, але він може бути виражений і словом (наприклад, голосування судді якщо в судовому засіданні бере участь більше одного судді), і навіть жестом (наприклад, помах жезлом працівника ДАІ). Тому більш відповідним представляється визначення В.В.Лазарєва: «Правозастосовчий акт державно-владний індивідуально-певний акт, що укладається компетентним суб'єктом права по конкретній юридичній справі з метою визначення наявності або відсутності суб'єктивних прав і юридичних обов'язків і визначення їх міри на основі відповідних правових норм і в інтересах їх нормального здійснення».[17]

«Акт правозастосування є різновидом поняття "акт управління" і використовується як для характеристики дії відповідного органу, так і форми вираження цієї дії. Причому в сфері управління такою формою можуть бути і відповідні документи і усні індивідуально-конкретні веління - результат правозастосовчої діяльності».[18]

Акти застосування як державно-владні веління забезпечують дію закону, його втілення в життя. Вони являють собою необхідний і найважливіший елемент правової системи держави.

Акт застосування є одним з видів правових актів, який характеризується певними специфічними рисами.

По-перше, акт застосування виходить від компетентних органів, тому і сам носить державно-владний характер, охороняється їм і забезпечується державою в його реалізації.

По-друге, він носить конкретно-індивідуальний характер, оскільки адресований конкретним суб'єктам, вказує на те, хто при даній ситуації володіє суб'єктивними правами і юридичними обов'язками і якими.

По-третє, акт застосування права є обов'язковим до виконання. Він володіє юридичною силою властивістю породжувати певні правові наслідки. Юридична сила правозастосовчого акту базується на державно-владних повноваженнях приймаючого його органу і на юридичній силі норми права, що застосовується.

По-четверте, акт застосування права має певну встановлену законом форму.

Більшість актів застосування права є актами - документами. У них є текст, який складається відповідно до вимог використання юридичної термінології, чітких юридичних конструкцій. Згодом виробляються і отримують закріплення в нормативних актах і в звичаях практики типізовані, стандартні формуляри актів-документів, які упорядковують юридичну роботу, вносять в неї необхідну визначеність, юридичну і документальну суворість. Особливості правозастосовчих актів, вимоги до них вивчаються в спеціальних юридичних науках, передусім науках процесуального права - кримінального, цивільного, адміністративного.

Найменування акту правозастосування може співпадати з найменуванням нормативно-правового акту (наприклад, «указ»), тому необхідне чітко представляти принципові відмінності одних від інших. Саме головна відмінність полягає в тому, що в правозастосовчих актах містяться індивідуально-конкретні розпорядження, а в нормативно-правових - норми права, тобто розпорядження загального характеру. «Норми права адресовані всім, хто виявився в певних умовах, вони регулюють певні види суспільних відносин і розраховані на неодноразове застосування. Індивідуально-конкретні розпорядження адресовані конкретним суб'єктам права, вони регулюють конкретні суспільні відносини (конкретні ситуації) і мають звичайно разове значення».[19]

Акти застосування права можуть бути самими різними. У зв'язку з цим їх можна класифікувати (об'єднати в групи) по різних основах:

за формою можна виділити: укази, вироки, рішення, постанови, накази і т.д.

по суб'єкту що їх видає розрізнюються: акти державних органів і громадських організацій; акти органів влади і виконавчо-розпорядчих органів; акти вищих органів влади і управління і місцевих органів; акти органів правосуддя, прокуратури, нагляду і контролю; одноосібні і колегіальні.

в залежності від змісту суспільних відносин і норм права правозастосовчіакти потрібно поділяти на регулятивні і правоохоронні. Такі акти виконують різні функції в механізмі правового регулювання.

Регулятивні акти направлені на конкретизацію повноважень, на позитивні дії уповноважених суб'єктів, а також конкретизацію юридичних обов'язків.

Правоохоронні акти забезпечують головним чином регулятивні відносини, направлені на охорону прав, свобод і інтересів різних суб'єктів. Їх змістом, як правило, є: вимоги усунути правопорушення, владний наказ виконати юридичний обов'язок, або вираження міри державного примусу.

по своєму юридичному значенню акти застосування права розрізнюють на основні і допоміжних.

Основні акти - це акти, які містять веління, що виражає кінцеве рішення юридичної справи (вирок, рішення суду).

Допоміжні - це акти, які містять розпорядження, що готують видання основних або ж направлені на їх здійснення (різні акти нагляду і контролю, акти слідчих дій).

в залежності від дії у часі правозастосовчі акти діляться на: акти однократної дії (штрафи) і триваючої (реєстрація шлюбу, зарахування до вищого навчального закладу);

по предмету правового регулювання розрізнюють акти кримінально-правові, цивільно-правові, процесуальні і матеріальні;

відповідно до того, які юридичні наслідки викликають акти застосування ( а вони є юридичними фактами) їх можна розділити на: правоутворюючі, правозмінюючі і правоприпиняючі. Такий розподіл є умовним, оскільки один і той же акт може викликати всі вказані наслідки;

по тому, на яке коло осіб розповсюджують свою дію акти застосування розрізнюють ати загальної дії і індивідуальні;

за зовнішньою формою вираження правозастосовчі акти можуть бути усними, письмовими і конклюдентними;

по мірі відображення нормативного веління в змісті актів:

а) первинні

б) вторинні

в) змішані

по сферах використання:

а) господарські

б) соціально-культурні

в) адміністративно-політичні.

Будь-яка діяльність плідна і ефективна, коли здійснюється з повним розумінням справи. Виявлення ефективності правозастосовчого акту пов'язане з визначенням цілей видання даного акту, результатів його дії, співрозмірністю результатів з цілями і неминучими витратами. Повна ефективність правозастосовчого акту досягається, коли всі його цілі, і найближчі і віддалені, і кінцеві, досягнуті з мінімальним збитком для суспільства, невеликими економічними витратами, в оптимальні терміни.