Комбінаторні зміни.

Зміни, зумовлені впливом одного звука на інший, називаються комбінаторними.

1. Акомода́ція (лат. accomodatioo – пристосування) – пристосування суміжних приголосних і голосних звуків один до одного, внаслідок чого властивості приголосного поширюються на голосний. Розрізняють два види акомодації звуків: прогресивна та регресивна.

Акомодація виникає тоді, коли кінцевий момент вимови попереднього звука збігається з початковим моментом вимови наступного, наприклад у слові «рядити» звук «а» (я) пристосувався до попереднього м'якого звука «р'», а в слові «радіти» звук «и» (і) – до м'якого звука «д'».

2. Асиміля́ція (лат. assimilo – уподібнюю) – уподібнення звука до сусіднього як в умовах його творення (артикуляції), так і в акустичному відношенні.

Види. Асиміляція буває:

1. регресивною, коли наступний звук впливає на попередній (пишемо — змагаєшся, вимовляємо —змагаєсся),

2. прогресивною, якщо, навпаки, попередній звук впливає на наступний (пор. укр. бджола із давнім бъчела).

Як регресивна, так і прогресивна асиміляція може бути повною і неповною.

При повній асиміляції звук цілком уподібнюється сусідньому (напр., розсіяти вимовляється як россіяти); при неповній – звук уподібнюється сусідньому частково, напр. за дзвінкістю (слово молотьба вимовляється як молодьба) або за глухістю (слово нігті – як ніхті).

Слов'янським мовам більш властива регресивна асиміляція, тюркським мовам – прогресивна.

Асиміляційні процеси класифікуються за трьома основними ознаками:

· напрямом

· обсягом

· характером змін

Асиміляція за напрямом може бути прогресивною і регресивною. При прогресивній асиміляції наступний звук уподібнюється до попереднього, при прогресивній — навпаки. У більшості сучасних мов, зокрема і в українській, характерна регресивна асиміляція. Наприклад: просьба — [проз'ьба]. Прогресивна асиміляція у тюркських мовах. Також приклади прогресивної асиміляції зафіксовані в історії української мови: бъчела — бчела — бджела (бджола). Одним з найтиповіших наслідків прогресивної асиміляції в давнину є другий звук, який виник внаслідок колишнього уподібнення звука [й] до попереднього м'ягкого приголосного. Наприклад: знання, сіллю, зрання, ллють тощо.

Обсяг асиміляції вказує на міру уподібнення одного звука до іншого. Звук може уподібнюватися за одними ознаками і не уподібнюватися за іншими, а може уподібнюватися за всіма. За обсягом асиміляційні процеси класифікують на часткові і повні. В українській мові притаманні і часткові, і повні асиміляції.

За характером змін можна виділити такі різновиди асиміляцій:

1. за дзвінкістю. Асиміляції за дзвінкістю зазнають тільки ті глухі, які мають дзвінкі відповідники, однак її не зазнають губні [п], [ф]. Крім того, глухі не уподібнюються до наступних сонорних, бо різняться великим ступенем розходження між собою.

2. За глухістю. При асиміляції за глухістю відбувається оглушення дзвінких. Таке явище є характерним для багатьох мов, зокрема російської, німецької, нідерландської. Проте асиміляція за глухістю не притаманна українській мові і є швидше вийняток, а не правило чи закономірність. Лише в окремих словах і формах окремі приголосні оглушуються. Наприклад: [кіхті], [ніхті],[лехко],[вохко],[діхтяр]. Може також оглушуватися звук [з], але якщо він є у складі прийменника або префіксів з- і роз-.

3. Асиміляція за м'якістю. За м'якістю уподібнюються тільки ті звуки, які мають м'ягкі відповідники. Зокрема цього роду асиміляцій зазнають зубні приголосні. Ступінб пом'якшення під впливом наступного приголосного можу бути різним. Очевидно, що меншим ступінь пом'якшення буде на межі між префіксом і коренем, ніж у корені. З іншого боку, перед пом'якшеними приголосними попередні звуки, як правило тверді (напр.: свій, срібний — [с] не пом'якшується). Проте в українській мові є ряд слів, в яких [з], [ц], [с] перед наступним пом'якшеним, а не м'яким пом'якшуються. Наприклад: світло, звір, цвіт.

4. Асиміляція за місцем і способом творення. У цих асиміляціях можна виділити три основні закономірності:

1) зубні перед ясенними шиплячими уподібнюються до них ([д], [т], [ц], [з], [с], [т'], [з'], [с'])

2) Ясенні шиплячі перед зубними м'ягкими [з'], [ц'], [с'] уподібнюються до них.

3) Звуки [д], [т], [т'], [д'], перед [з], [ц], [с], і їх м'ягкими відповідниками уподібнюються до них.

3. Дисиміляція — комбінаторний фонетичний процес — заміна одного із двох одна­кових щодо способу творення приголосних звуків у межах одного слова на інший звук, відмінний щодо способу тво­рення. Дисиміляція може відбуватися з голосними і з приго­лосними.

Розрізняють також поняття:

1. дистантна дисиміляція — роз­подібнення звуків, розділе­них іншими. *рицар – лицар, *мурар – муляр, * сребро – срібло.

2. контактна дисиміляція — на противагу дистантній дисиміляції — розподібнення суміжних зву­ків. кт – хт: доктор –[ д о х т о р] *; ручник – рушник

3. прогресивна дисиміляція — зміна другого приголосного звука у сполученні двох. Напр.: близ-ш-ий -> ближ-ший -→ ближчий.

4. регре­сивна дисиміляція — на противагу прогресивній — зміна першого приголосного звука у сполу­ченні двох. Напр.: хто <-кто <- къто, сердешний <- сердечний.

В українській мові дисиміляція є виявом історичних змін. Тому розрізняють дисиміляцію синхронічну і дисиміляцію діахронічну.

В усній мові процеси дисиміляції мо­жуть кваліфікуватися як не­нормативні. Напр.: транвай (замість трамвай), колідор (замість коридор).

4. Гаплоло́гія (грец. haplos – простий і logos – слово, вчення) – спрощення звукового складу слова внаслідок дисимілятивного випадання одного з двох сусідніх близьких за значенням слів, як-от «трагікомедія» – «трагікокомедія», «мінералогія» – «мінералологія», «воєначальник» – «воєноначальник» та ін.

5. Епентеза. Вставка в середину слова зайвого звука (напр., просторічна вимова рос. слів "нрав", "проблема" як "ндрав", "промблема").

6. Дієреза – Втрата звука чи складу у мовленнєвому потоці: користний – корисний, сонце – сонце, серце – серце, чесний – чесний, обвязать – обязать.

7. Метатеза (перестановка) —перестановка звуків або складів на основі асиміляції чи дисиміляції.

Частіше за все відбувається при переході слова з однієї мови до іншої:

· У запозичених словах: футляр (нім. Futteral), тарелка (раньше: талерка, пор. польске talerz, швед tallrik, немецкое Teller), Фрол (лат. floris — «квітка»), Селиверст (лат. silvester — «лісний»); рос. слова нерв, нервный походять від латинського nervus, тоді як у грец. Було neuron, звідти невроз, неврит, невропатолог, але нейрохірургія;

· При переході слів у диалект: ведмедь\медвідь (замість медведь\ведмідь), ралёк (замість ларёк), Таждикістан (замість Таджикістан);

· У дитячому мовленні при опануванні мови: рос. салатка (з ласатка, тобто лошадка), макейка (з камейка, тобто скамейка).

8. Субституція – заміна в запозичених словах чужого звука своїм (Филип – Пилип).

9. Гіперизм – невмотивована заміна звука, напр. [хв] на [ф]: фороба, фіст.