Позиційні звукові зміни.

Одним з поширених видів позиційних змін є редукція голосних (від лат. reducere - 'приводити в певний стан').

1. Редукція - це послаблення артикуляції голосного, яке приводить до кількісно-якісних змін у ньому і навіть до повного його знеголошення. Редукції піддаються нснаголошені склади тих мов, у яких є значні відміни в силі видиху при творенні наголошених і ненаголошених голосних. Як свідчать русисти (спеціалісти з російської мови), російське п'ятискладове слово з наголосом на середньому складі має приблизно таку схему розподілу відповідної сили (напруги у видиху повітря) наголошених і ненаголошених складів (сила видиху умовно передається цифрами):

 

Переднаголосні склади	Наголошений склад	Післянаголосні склади
Другий	Перший		Перший	Другий

За умов такої разючої (три проти одного) відміни сили (напруги) видиху голосних у наголошеному та нснаголошеному складах і виникає редукція ненаголошених голосних.

У російській мові редукуються всі голосні. Проте одні з них піддаються кількісній, інші - якісній ред\тсції. Тільки кількісні зміни спостерігаються у вимові ненаголошених [и], [у], [ы]. Так, у словах дуть, дутье, дуновение звук [у]

відрізняється в кожному випадку лише більшою чи меншою силою видиху і тривалістю: він сильний у наголошеній позиції (дуть), слабкий у першому переднаголосному складі (дутье) і короткий у другому переднаголосному складі (дуновение). Артикуляційні особливості його залишаються в основному сталими.

Ненаголошені ж звуки [з], [оі, [а] зазнають не тільки кількісних, але й якісних змін. Для розгляд}'.можна взяти слово молодой (вимова - [мьллддй]. у якому звук [о] виступає одразу в трьох варіантах: [о] - у наголошеному складі, [л] - у першому переднаголосному (чується невиразний звук, наближений до [а], але не [а]; у фонетичній транскрипції передається знаком л), |ъ] - у другому переднаголосному (знак фонетичної транскрипціїъ передає майже нечутний короткий звук).

Позиційні варіанти звука [о] відрізняються один від одного не лише слабкою чи короткою вимовою, а й тим, що мають відмінну артикуляційну характеристику: [о] - голосний заднього ряду; середнього піднесення, лабіалізований, [л] - низького піднесення, середньо-заднього ряд\, нелабіалізований, [ъ] - голосний середнього ряду, середнього піднесення, нелабіалізований.

В історії східнослов'янських мов відома повна редукція голосних. Голосні неповного творення, що позначалися буквами ъ, ь, у так званих слабких позиціях (слабкою була позиція їх у кінці слова, перед голосним повного творення і ін.) редукувалися (давнє сынь перетворилось в українській мові в син, дьня - в дня).

В історії французької мови процес послаблення післянаголосних складів ішов настільки інтенсивно, що вся післянаголосна частина старофранцузьких слів повністю реду кувалася, внаслідок чого утворився вторинний тип будови слів з наголосом на кінцевому складі, що й спостерігається тепер у французькій мові: пор. запозичені з французької слова: візаві, бефіс, діалог, монолог, каталог, партер. Це стало важливою фонетичною прикметою французької мови.

2. До позиційних звукових змін належить також приглушення дзвінких у кінці слова. Це явище властиве не всім мовам. Наприклад, в англійській мові жоден з кінцевих дзвінких не змінює характеру у вимові, наприклад: cab(вим. [кеб])-'таксі^. У французькій мові дзвінкі можливі в кінці слова, як-от [rob] (орф. robe -'сукня'), [ro:z] (орф. rose - 'троянда').

Зате в російській, польській і німецькій мовах приглушення кінцевого дзвінкого приголосного становить важливу фонетичну рису: будь-який дзвінкий у кінці слова вимовляється тільки глухо, nop.: рос. дед (вим. [д'зт]), дуб. (вим. [дуп]) ров [роф]) раз (вим. [рас]), рожь (вим.[рош]), польск. ogród (вим. [огрут]) - 'сад': нім das Bad (вим. [дас ба:т]) - ванна, 'курорт', der Tag (вим. [дер та:к]) - 'день'.

Дослідження останніх років констатують, що українській мові теж властиве оглушення дзвінких у кінці слів. Засвідчується це у мовців усіх діалектних масивів, у мовленні освіченої частини суспільства, яка володіє нормативною мовою. Між тим вузівські підручники з української мови вказують на збереження дзвінких приголосних у кінцевій позиції. Проблема вимагає додаткового обстеження.

3. Протеза – поява приголос­ного звука на початку слова перед а, о, у та і. Наприклад: в угілля, г острий, в ухо, в іслюк.

В українській мові характерне особливо у діалектах, напр. Гандрій, Гумань, горати, гобід тощо.

Протезу можна розглядати як і позиційну так і комбінаторну фонетичну зміну, оскільки приголосний появляється саме перед голосним, а не перед будь-яким звуком.