Феєрверки

 

 

Дмитро Лазуткін народився у Києві в 1978 році.

Автор книг віршів «Дахи», «Солодощі для плазунів», «Паприка грез», «набиті травою священні корови», «Бензин».

Лауреат літературних премій «Смолокип», «Гранослов», «Культреванш», «Русская премия» (Москва), «Співдружність дебютів» (Душанбе). Чемпіон України зі слему.

Працює ведучим програми «Чоловічий клуб» на Першому Національному телеканалі, коментатором боксерських поєдинків і боїв без правил.

 

* * *

 

Зірки мов цвяхи

увігнані вчасно

у чорнозем небес.

Ти сам визначаєш горе і щастя,

які з тобою І без.

 

Твої суглоби і кров стрімка,

твої ознаки життя

осипаються ніби луска,

ніби дрібне сміття.

 

І сенсу немає у боротьбі

І у покорі теж.

І кожен дзвінок сповіщає тобі,

живеш ти чи не живеш.

 

Але автострада біжить в ніде,

а там – аварійний стан.

І якщо сонце раптом впаде –

воно впаде в океан.

 

Й ритмічно хитатиметься трава,

допоки не відійде…

коли ти знайдеш нарешті слова –

слова знайдуть тебе.

 

І мови сдіпої краплі руді

ловитиме тиша густа…

Птахи твої будуть йти по воді,

безмежною буде вода.

 

 

* * *

 

Берези

 

по березах –

мурахи

листочки жовті

десь

поміж ними

 

ти думаєш:

гачки або знаки?

 

І голосні

стають

мовчазними

 

ти думаєш

ти мариш

ти хочеш

 

я хочу

я не

думаю

всує

 

І трави проростають

крізь

ночі

 

І все воно

пульсує пульсує…

 

візьміть

мене

живим або мертвим

 

розчавте

отруїть

закохайте

 

за каєм усміхається

герда

я шаблею

голюся

я – байда

 

я – крапка

я – тире

 

кома

 

а ти в мені мене

більше

І те що

ніби не‑…

Відомо

 

найкраще знають

всі

інші

але я помічав

зорі

 

І пив до дна

кожен

келих

 

І входило

в мене

море

І билося

обличчям

у берег

 

 

* * *

 

злива така що на всіх вистачить

ти у ній справжня – світла сполохана

трохи наївна трохи досвідчена

під ліхтарями як між епохами

 

звіром твоїм я крокую

вичовгую

ніччю цією – з бунтарською втіхою

та запливаю зоряним човником

в небо яким захлинаюсь І дихаю

 

аби відчути всі несумісності

аби здолати аби пробачити

ці тимчасові запаси міцності

сонця смачного сонця гарячого

 

дзвоном чи словом але без відчаю

мовою дотику силою зваби…

злива така що на всіх вистачить

порожньо

пусто

ніхто не завадить

 

 

* * *

 

і ти ні на кого не схожа

і я не найкращий друг…

 

так тихо і так тривожно

пісок осипався з рук

 

спочатку – вино духм’яне

а потім фруктовий чай –

за маму що мила раму

за кримських сполоханих чайок

 

і те що було між нами

і те чого не було

висвічувалося зірками

і далі

морем

пливло

 

 

* * *

 

феєрверки злітають

дівчата купаються голими

травневі свята надривають найтоншу струну

 

небезпека ранку накочується концентричними колами

так завжди:

– виграємо битву;

– нап’ємося на радощах;

– і проспимо війну…

 

але головні події стаються перед світанком

постріл у скроню – гудбай, перелітні птахи

натомлені сплять в незнайомих обіймах коханки й вакханки

що сталось те сталось – не буде уже навпаки

 

тому наливай абищо в паперовий стаканчик

комусь добрий ранок а нам і біда – не біда

на хвилях гойдаються сни і руді помаранчі

і трохи рудою від того здається вода

 

 

Африка

 

африка африка африка

тоненькі кінчики вуст

голоси що пробиваються крізь пісок ніби благають

заберіть нас але спочатку

послухайте як ми співаємо

подивіться як ми танцюємо

відчуйте нашу любов без минулого

без жодних історій бо історія це ми а ви –

наслідок тож що вам розуміти окрім розкладу рейсів

 

у той бік у цей бік

 

і пробираючись через їхню пристрасть

складається таке відчуття ніби вони все життя

тільки те і роблять

що ліниво помирають від голоду і невідомих інфекцій

а ми допомагаємо їм танками важкою артилерією

і зенітними установками

з котрих вони вперто намагаються влучити

у чорного ангела смерті

який нахабно кружляє десь

у небі десь над їхніми головами

 

а тим часом їхні чоловіки ходять

на роботу до офісів у чорних костюмах

з білими краватками

а тим часом їхні жінки народжують героїв

і на фотографіях їхнє сонце прогинається

назустріч твоєму сонцю і довбаний сіенен розповідає

що африка африка африка

це смерть

а вони кажуть –

африка африка африка…

це життя

 

а ти дивуєшся і ховаєшся і всотуєш

так

це життя

хіба воно могло бути іншим?

хіба воно могло бути кращим?

 

адже африка африка африка

це любов розказана словами які ти боїшся вимовити

лише повторюєш імена дивних богів лише пережовуєш

тонке листя їхньої самопожертви

і небеса загораються і ти не ладен це спинити

 

небеса горять

небеса горять

просто над тобою

небеса горять

весь час

їхні небеса палають