Олег КоцаревЖовтий тхір
Олег Коцарев народився 1981 року в Харкові. Поет, прозаїк, критик, журналіст. Мешкає в Києві та Харкові. Автор поетичних книжок «Коротке і довге» («Смолоскип», 2003), «ЦІЛОДОБОВО!» («Факт», 2007, у співавторстві з Б.‑О. Горобчуком та П. Коробчуком), «Мій перший ніж» («Факт», 2009), «Збіг обставин під Яготином» («АРГО‑Риск», 2009, з перекладами на російську) та книги оповідань «Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого» («Смолоскип», 2009). Лауреат літературних премій «Смолоскип», «Молоде вино», імені Валер’яна Підмогильного та премії часопису «Кур’єр Кривбасу». Стипендіат програми Homines Urbani на Віллі Деціуша в Кракові.
Жовтий тхір
Які ж недоречні бувають назви! Наприклад, станція метро «Майдан Незалежності» Нагадує противний старий міліцейський відділок, Площа Вагнера – Проста, ніби монета, і констатуюча, Однойменне метро трохи краще, але надто світле, На проспекті Тичини – сам лише пізній Тичина, На провулку Аптекарському Не лишилось аптеки жодної, А на Королеви Ядвіги Ніч розсипає червоні коралі дворів І знекольорені довгих дерев смарагди…
Хвилі нічні Блукають серцями й пустими кімнатами. «Тільки б не самотність», – Задихається стеля, «Самотність, труд, мовчання», – Говорить шибка, Й лише жовтий тхір іграшковий Сміється нестримно І плеще в долоні від радості, Вмостившись Біля вікна, Ніби біля вікна автобуса, Дивлячись, Як надихається свіжість ночі І розганяється Вулиця під назвою Вулиця Кохання, Ех, яке ж фантастичне Кохання Й фантастичний Жовтий тхір.
|
