Томас КАРЛЕЙЛЬ

 

 

Книга про Гайдамаччину ХХ століття

30 жовтня на Українському радіо прозвучала остання, 36-а, передача “Отамани Гайдамацького краю” авторського циклу Романа Коваля про гайдамацьку війну проти московської окупації за незалежність України.

Які чудові передачі! Яких славетних лицарів Національно-визвольного руху Коваль вивів із небуття і поставив перед очима сучасників! Боже мій, яку славну когорту борців за волю України породила українська нація у 20-х роках ХХ-го сторіччя, а ми й не знали! А нам вороги навіювали думку, що українське лицарство згасло і вмерло разом зі згасанням козаччини. О ні, не згасло! I Роман Коваль талановито показав, що і в ХХ сторіччі у наших національних жилах текла козацька кров, а не сукровиця, що нація здатна була породжувати альтруїстів.

Трохи фактажу для тих, кому не випало послухати радіопередач, не довелося бути присутнім у столичному Будинку вчителя на Ковалевих вечорах, не пощастило купити бодай одну з його чудових книжок. Я також далеко не всі радіопередачі чув, зате маю його книжки: “Героїзм і трагедія Холодного Яру” (1996), “Кость Блакитний, отаман Степової дивізії” (1997), “Отамани Гайдамацького краю: 33 біографії” (1998), “Отаман святих і страшних” (2000).

У передмові до книги “Отамани Гайдамацького краю: 33 біографії” Коваль пише: “Останні століття історію українського народу писали росіяни. Які завоювали нас, а потім століттями обґрунтували “історичну справедливість возз’єднання двох братніх народів”.

Про що ця книга?

Ця книга про Гайдамаччину XX століття.

Про польових командирів української стихії.

Про тих, хто вважав ганьбою померти не на полі бою.

Ця книга про Велику Вітчизняну війну українського народу проти московських загарбників та їхніх поплічників”.

Цю характеристику однієї книжки можна поширити на всі твори Романа Коваля. Автор видобув із забуття імена славних синів української нації і тим дав можливість нащадкам віддати належну шану своїм героїчним співвітчизникам.По-друге, вивівши із чекістських архівів десятки і десятки борців проти московської окупації з різних теренів Наддніпрянської України, Роман Коваль спростував один із найбільших наклепів на українську націю: буцімто на Східній Україні Національно-визвольного руху не було, більше того, український народ нібито з допомогою “братнього” російського народу під керівництвом більшовицької партії власноручно розгромив “буржуазну” Українську Народну Республіку, встановив радянську владу і здійснив “споконвічну мрію” українців жити разом із “великим” російським народом в одній державі під його пильним керівництвом.

Комуністична влада заборонила будь-яку історичну літературу, яка правдиво розповідала про Визвольні змагання українського народу, жорстокими репресіями примусила батьків не розповідати своїм дітям про боротьбу за незалежність України. Внаслідок такої політики у двох поколінь українців склалося враження, що в Східних землях на було боротьби за незалежність. Таке хибне поняття послаблює державотворчі зусилля нації і тому політично вельми шкідливе. Чи не тому і після проголошення 1991 року незалежності чимала кількість нашої людності вагається і не знає, на який бік стати: підтримувати ідею незалежного розвитку України чи підтримувати ідею повернення до союзу з Московщиною.

Великий подвиг Романа Коваля в тому, що він, витягнувши з-під окупаційної цензури десятки прикладів героїчної самовідданої боротьби супроти московських окупантів упродовж 1920 – 1930-х років переконливо доводить: ідея незалежної України – це ідея Наддніпрянської України, це ідея всіх українців від річки Латориці до річки Дону. I тому хай не намагаються московські шовіністи вбивати клин поміж східняками і західняками. Ми – єдиний народ, єдина нація!

 

Літо 2001 року. Хмельницька область, Летичівський район, село Сахни – один із центрів Подільської повстанської групи Якова Гальчевського. Вшановуючи одного з найталановитіших отаманів, обласна організація Української республіканської партії під керівництвом Богдана Теленька за сприяння місцевої влади насипала високу могилу і поставила на ній великий дубовий хрест, вмонтувавши меморіальну плиту з таким написом: “Борцям за Українську державу світлої пам’яті отамана Якова Гальчевського подільських повстанців-сахнівчан, які полягли за волю рідної землі”. Республіканці запросили районну (був присутній заступник голови Летичівської райдержадміністрації А. Мазурко) та сільську владу, селян і провели урочистий пропам’ятний мітинг-реквієм. Вів його голова сільської ради села Сахни.

Біля пам’ятного хреста – козаки з державними прапорами. Лунає Державний Гімн, його звуки луною відгукнулися в сусідньому лісі. Потім – цікаві виступи про славного отамана. Виступали представники районної влади, учасники Визвольної боротьби інших епох, вчителі, козаки. Цікавим і пристрасним був виступ краєзнавця, члена Історичного Клубу “Холодний Яр” Володимира Вовкодава з с. Карлелюкового. Виступив і я. Наголосив на обов’язку сучасників завершити справу творення незалежної держави, за яку так завзято боролися повстанці Гальчевського, зокрема і сахнівські козаки.

Великий збір селян, учителів, школярів уважно слухав промовців, шанобливо дивився на високу могилу з високим дубовим хрестом і, напевне, як і я, вимовляв подяку: “Дякую тобі, славний лицарю роду нашого українського, що ти поклав своє життя без останку на службу Україні. Це ти підтримав у нашому народі віру в можливість незалежного державного існування. Це ти своїм життям надихав наступні покоління на боротьбу за волю України. Без тебе не було б нашої перемоги 24 серпня 1991 року, тож вічна слава тобі, наш славний козаче!”

Хтось приніс на урочистий мітинг із десяток книжок Романа Коваля про Якова Гальчевського. Десятки рук потягнулися до них, щоб припасти до джерела знань тої частини нашої історії, яку окупанти пильно ховали від нас упродовж трьох сторіч.

Дякую тобі, мій друже Романе!

 

Левко ЛУК’ЯНЕНКО

Листи, листи, листи…

 

Видати збірку радіопередач “Отамани Гайдамацького краю” мене спонукали листи читачів. Отож і почати книгу хочу, опублікувавши ці листи, принаймні частину з них. Прислухаймося до думок небайдужих.

 

Я завжди вірила

 

Ви розкриваєте сторінку нашої історії, в яку я завжди вірила. Не могла героїчна історія нашого народу зупинитися на запорозьких козаках.

Вірю у світле майбутнє українського народу. На мій погляд, ваші матеріали повинні вивчатися в українських військових закладах…