Рейд на Херсонщину

Розвідка донесла, що наближаються ешелони з рекрутами з Волині та Поділля. В с.Калниболоті, що на Звенигородщині, повстанці зірвали динамітом залізницю, зупинили ешелони і у завзятому бою перемогли. Втрати більшовиків були значними, але й Гонта не дорахувався десяти бійців.

Рекрутам було запропоновано прилучитися до повстанського загону, або йти додому. Значна частина пристала до партизан, але необізнаних з військовою справою отаман відпустив.

Після того загін вирушив рейдом на Вільшану-Христи­нівку, а згодом завернув на Ананьїв. Територія навкруги була розчищена: денікінці відступили, більшовики ще тільки наближались. Отамани Гонта та Гризло разом з іншими ватажками вирушили у рейд на Херсонщину. По дорозі несподівано зіткнулися з червоною кавалерією богунців і таращанців, які колись були в Армії УНР. Бій складався невдало. Врятувало болото, в яке заскочили повстанці. Ставши в каре, вони відбивали атаки зрадників.

“Коні червоних грасували в болоті, застрягали по коліна, місили болото на місці... Змагання тяглося довгий час.., — згадував Лютий-Лютенко. — Визволила нас з-під шабель червоних богунців і таращанців кіннота генерала Гулого-Гуленка, повідомлена нашою розвідкою. Заскочені несподіваною появою кінноти Гулого-Гуленка, червоні богунці і таращанці впали в непритомність з переляку. Їхня розгубленість підбадьорила нас розвернутися з каре в бойову лінію. Червоні кавалеристи, отямившись, кинулись утікати поодинці хто куди, бо з досвіду знали, що з кіннотою генерала Гулого-Гуленка краще не займатися”.

Гайдамаки Холодного Яру та Звенигородщини демонстративно проїжджали селами Херсонщини в напрямі Ананьїва. По дорозі зустрілися з частинами Зимового походу під командою ген. Михайла Омеляновича-Павленка. Радості не було меж!..

Повстанці хотіли пристати до армії, але їм відмовили: рейдуючі частини Зимового походу повинні були зберегти мобільність, а повстанці на возах загальмували б Армію УНР.

Тоді отамани запропонували разом звільнити Єлисавет­град. Особливо агітував за цю ідею отаман Чорт (Мелешко). Лютий-Лютенко характеризував його, як “дуже розумну людину, відданого українського патріота”. Але Омелянович-Павленко, посилаючись на точно опрацьований план, якого він мусить строго дотримуватись, відмовився підтримати цю ініціативу.

Відмова Омеляновича-Павленка негативно вплинула на бойовий настрій отаманів, які не хотіли розуміти логіки командарма. Дехто з отаманів вголос висловлював незадоволення.

Гадаю, що обидві сторони — і отаманів, і Омеляновича-Павленка — можна зрозуміти.

Так вони і розминулися: рейдуючі частини Армії УНР пішли на Катеринославщину, а повстанські загони подалися на Херсонщину, “по німецьких колоніях”. Колоністи радо приймали повстанців: давали продовольство, фураж...

Після сутички з махнівцями, які несподівано наскочили на повстанців, Гонта вирішив на пораду німців полишити “володіння батька”. І це було зроблено своєчасно: махнівці, вже більшим відділом, рушили в погоню, але втратили слід...

На Поділлі, вище Умані, відбувся бій з 45-ю дивізією Антонова-Овсеєнка. Далі шлях проліг через Вільшану, Звенигородку, Корсунь... По дорозі повстанці розбивали дрібніші й більші більшовицькі загони, але й червоні завдавали їм “чимало болючих несподіванок”.

На місце втрачених повстанців часто ставали полонені більшовики-українці і загін кількісно не меншав.

Через Черкаси та Смілу повернулися вони до Холодного Яру, “щоб хоч трохи відпочити від неймовірної перевтоми”...