Суд і процес у Київській РусіСеред судових органів Київської Русі найдавнішим судом був общинний суд (ізвод). Община судила у відповідності з звичаєвим правом. Як найвища міра покарання використовувалося вигнання з общини. Та в процесі зміцнення державності князівська юрисдикція розширювалася, суди все більше ставали невід’ємними від адміністрації. Тепер майно| засуджених|примовляти| переходило не до общини, а йшло князеві. Князь судив або сам, або через посадників і тіунов|. Вони поділялися на публічні (державні), приватні й духовні. До приватних (вотчинних) судів належав суд феодала-землевласника. Під його юрисдикцію підпадали холопи, наймити та закупи. Наймити і закупи мали право оскарження рішення суду феодала до князівського суду. Право вершити його надавалося землевласникам княжими імунітетними грамотами. Вотчинному суду підлягали спочатку закупи і холопи, а з перетворенням данини на феодальну ренту юрисдикція Вотчинного суду поширювалась і на ін. залежні від землевласників групи селян. У своїй вотчині феодал здійснював суд сам або через своїх тіунів, отроків. В Київській Русі існували також церковні суди. Це були суди митрополита і владики. Їх юрисдикція поширювалася на духовенство, на церковних людей. Розглядалися злочини проти віри, проти моралі, порушення законів церкви, двоєжонство, розпуста, ворожіння, родинні сварки, справи про церковне майно. До божих судів належали судовий поєдинок, а також ордалії — випробування залізом або водою. При випробуванні залізом звинуваченому давали в руки розпечене залізо, яке він повинен був пронести кілька кроків і кинути. Після цього рука зав’язувалася в мішок. Якщо через визначений час слідів опіку не залишилося, то звинуваченого виправдовували, а якщо рана не гоїлася — звинувачували. Редакція Руської Правди передбачала випробування розпеченим| залізом обвинувачених у вбивстві і в крадіжці значних цінностей (вартістю більш ніж половина| гривні золота). При цінності вкраденого від двох гривень до половини гривни золота присуджувалось випробування водою (ст. 22). Під час випробування водою людину кидали зв’язаною у воду. Якщо вона випливала, то звинувачувалась, бо вважалося, що вода не приймає її як винну. При дрібних|мілких| крадіжках досить|достатньо| було присяги, яка в українських землях|грунтах| використовувалася дуже давно, напевно, ще до Київської Русі. Її называли| ротою. Для християн вона полягала в словесной| клятві і супроводилася|супроводжувалася| цілуванням хреста. Особливі форми так званого досудового процесу, вміщені в “Руській Правді”. Це своєрідне встановлення певних відносин між потерпілим (майбутнім позивачем, обвинувачем) і вірогідним відповідачем (майбутнім обвинувачуваним). Ці відносини регулювалися статтями “Руської Правди” про “звід” та про “гоніння сліду”. “Звід” — це процедура встановлення осіб, які привласнили чужу річ, а потім повернули її власникові. “Гоніння сліду” полягає в розшуку злочинця за залишеними слідами, якщо його на місці злочину не спіймали. Вважалося, що там, де губляться сліди, знаходиться злочинець. Якщо слід заводив на територію якоїсь общини і там губився, то община повинна була або знайти й видати злочинця, або відшкодувати вкрадене. У разі, коли сліди взагалі були відсутні, потерпілий мав право вчинити “заклики” про свою пропажу на громадському торзі. Якщо протягом трьох днів вкрадене не було знайдене, то особа, в якої його знайшли, була зобов’язана не лише повернути вкрадене, а й заплатити штраф у три гривні. Якщо крадену річ знаходили в когось до заклику, то ця особа повинна була довести добросовісне володіння річчю (де купив, в кого або взяв). Якщо особа не могла довести добросовісне володіння річчю, то вона вважалася злодієм.
|