Українська нац.. традиція в Густинському л-сі та в «Хроніці з літописців стародавніх Феодосія Сафоновича.

Це український літопис початку 17 ст. Складався у Густинському монастирі (у с. Густині, нині Прилуцького району Чернігівської області). Оригінал Г. Л. не зберігся. Авторство і час написання достовірно не встановлено. Один із дослідників Г. Л. А.Єршов висловив думку, нібито його склав 1623-27 рр. український культурний і церковний діяч З.Копистенський. Зберігся список, переписаний 1670 р. ієромонахом Густинського монастиря М.Лосицьким. У передмові до Г. Л. переписувач підкреслює значення для людини історичних традицій її народу, закликає поширювати історичні знання. Г. Л. містить виклад історії України з часів Київської Русі до 1597 р. включно і має назву «Кройніки». Автор використав староруські, польські, литовські, візантійські та інші відомі йому літописи і хроніки, зробивши на полях посилання на джерела, з яких він запозичив фактичний матеріал. Проте Г. Л. не є простою компіляцією з різних джерел. Це оригінальна історична праця про внутрішнє становище України, її зв'язки з Росією, про політику Литовського князівства, шляхетської Польщі і Туреччини, про грабіжницькі напади турків і татар на Україну тощо. Закінчується Г. Л. трьома самостійними розділами: «Про походження козаків», «Про запровадження нового календаря», «Про початок унії». В останньому розділі літописець гнівно викриває верхівку православного духовенства України та Білорусії, яка зрадила свій народ та уклала з шляхетською Польщею і Ватіканом Брестську церковну унію 1596 р. Автор рішуче засуджує загарбницьку політику польської шляхти і виступає проти зрадників своєї вітчизни — князів церкви, українських та білоруських феодалів. Написано Г. Л. мовою, близькою до тогочасної української народної мови. Достовірність його значно вища від сучасних йому польських хроні.

Про Сафоновича. Водночас твори суттєво відрізнялися від літописного жанру — в них перевага надавалася висвітленню проблем історичного розвитку за тематичним принципом, а не за роками. При цьому помітною є загострена увага до висвітлення тих подій, які, на думку авторів, були визначальними. Тобто на українській історіографії, як і на мистецтві, позначилися барокові впливи.

Такими творами стали Хроніка Феодосія Сафоновича, написана 1672-1673_рр., та "Синопсис", виданий друком 1674 р. з благословення Києво-Печерського архімандрита Інокентія Гізеля.

Виникнення цієї групи історичних творів свідчило про новий етап у розвитку історіографії, який характеризувався переходом від літописання та накопичення історичних знань до історичної науки.

Феодосій Сафонович був ігуменом Київського золотоверхого Михайлівського монастиря. Це засвідчує заголовок твору: "Кройника з літописцов стародавних…

Рік написання (1672) — це рік падіння гетьмана Дем'яна Многогрішного і початок гетьманування Івана Самойловича, коли в українському суспільстві зароджувалася автономістична ідеологія.

За літописною традицією Ф.Сафонович починає свою розповідь з легенди про потоп, про поділ світу праотцем Ноєм між його синами, переповідає вживані тоді пояснення про те, звідки походить назва слов'ян; звідки назва россіян, ототожнює ім'я слов'ян з іменем сарматів, повторює легенду про запрошення трьох князів — Рюрика, Сінеуса і Трубода, які із собою і назву руспринесли.

Весь твір складається з трьох книг і додатків: "Хроніка о Русі», "Хроніки о початку і назвиську Литви", "Хроніки о землі Полскій".

Хроніка" Ф.Сафоновича в багатьох відношеннях повторює; південноруські літописи за Іпатським списком. Водночас у загальний український літописний сюжет Ф.Сафонович вносить багато історичної інформації, взятої з інших хронік, у тому числі польських та інших зарубіжних.

Цікавою в "Кройници..." є інформація про родовід українських князівських родин, зокрема князів Вишневецьких.

Три книги "Кройники..." мають значну кількість історичної інформації, яку Ф.Сафонович почерпнув з джерел поза руськими літописами Іпатського списку. Вважають, що та частина твору Сафоновича, яка має назву "Кройніка о Русі", написана на основі якогось пізнішого зводу південно-руського літописання ХІ-ХШ ст. — "особлива редакція Південноруського зводу кінця XIII ст.