Аболіціоні́зм - рух за скасування рабства негрів, що виник у кінці 18 століття у США, Англії і Франції і особливо посилився в середині 19 століття в США, де мав кілька течій. Пізніше цим терміном почали називати будь-який громадський рух за скасування якогось закону. Аболіціонізм в США користувався підтримкою робітничого класу, широких кіл фермерства (що боролося за землю, проти плантаторів), а також буржуазії, яка вбачала в рабстві перешкоду для капіталістичного розвитку країни. З появою щотижневика «Ліберейтор» (1831—1865) та заснуванням в 1833 році «Американського товариства боротьби з рабством» аболіціонізм став організованим рухом, що об'єднував до 250 тисяч чоловік. В 1840 році виникла «Партія свободи», яка рішуче виступила проти рабства. Більшість лідерів аболіціонізму на чолі з Вільямом Гаррісоном вважали, що з рабством слід боротися лише моральними засобами та переконанням, не застосовуючи силу. Однак деякі аболіціоністи на чолі з діячем негритянського визвольного руху Фредериком Дугласом вважали озброєну боротьбу необхідною для скасування рабства. В 1859 році фермер-аболіціоніст Джордж Браун намагався підняти загальне повстання рабів. Аболіціонізм відіграв важливу роль у підготовці громадянської війни в США 1861—1865 років і формальної ліквідації рабства.
Згідно Прокламації про звільнення рабів, підготовленою Лінкольном в другій половині 1862 р., оголошувалися вільними усі раби десяти бунтівних штатів. В той же час, чотири рабовласницькі штати, що залишилися у складі США (Міссурі, Кентуккі, Меріленд і Делавер) у Прокламації не згадувалися, і ряд графств деяких інших штатів також виключалися з сфери її дії. Прокламація лише робила обов'язковим звільнення рабів яке могло бути здійснене у міру окупації південних штатів федеральною армією згідно раніше ухваленим конфіскаційним законам. В результаті багато рабів, звільнених на території Конфедерації, вступали у федеральну армію, поповнюючи її ряди[ У 1863 р. відвойований у Конфедерації штат Луїзіана отримав від президента амністію. Хоча раби були звільнені, їх зобов'язали впродовж року працювати на плантаціях за плату 10 доларів в місяць. Коли всього 10 % бунтівників принесли присягу Сполученим Штатам президент дозволив провести в штаті вибори і прислати своїх представників в Конгрес. Але Конгрес відмовився прийняти представників від Луїзіани до тих пір, поки більшість місцевих жителів не присягнуть США. Формальне звільнення рабів автоматично не супроводжувалося легалізацією раніше заборонених шлюбів між білими і кольоровими. Діти з таких сімей могли бути вилучені владою під приводом "надання їм хорошого нагляду і житла до досягнення повноліття". Насправді дітей використовували як безкоштовних працівників. У січні 1865 р., коли війна добігала кінця Конгрес прийняв тринадцяту поправку до Конституції США, що забороняє рабство на усій території країни. Її ратифікація більшістю штатів пройшла впродовж того ж року. У березні 1865 р. федеральна влада створила спеціальне бюро допомоги звільненим рабам і білим біженцям з Півдня. Фінансоване республіканцями, це бюро надавало біженцям їжу, одяг, паливо, допомагало у пошуках роботи, підтримувало у веденні переговорів з колишніми власниками виділяло конфісковані у рабовласників землі в оренду строком на три роки з правом її викупу в кількості до 40 акрів.
