Комнинівський період.

Особливого розквіту досягає мистецтво Комнинівського періоду (1057-1204). Усталюється піднесено ідеальний стиль. Мистецтво не шукає нового, а вдосконалює вже канонізовані художні образи, ускладнюючи їх духовне трактування. Напружена боротьба проти норманів, венеціанців, хрестоносців та сельджуків породила ідею збереження величі візантійської культури. Мистецтво цього періоду демонструє довершеність, відточеність виражальних засобів.

Архітектура. Основний обсяг культового будівництва припадає тепер на монастирі, де житлові і господарські будівлі оточували церкви. Церква монастиря Дафні під Афінами. Подальший розвиток типу Кафолікіона. Мурована з квадратів каменю, перекладених плінфою. Три абсиди і купол на тромпах, що спираються на торці стін; просторий підкупольний простір, форми видовжені догори. Велика увага приділяється декоративній обробці фасадів аркатурними поясами, псевдопройомами, пілястрами-лопатками.

Живопис. Одним з найвищих досягнень візантійського живопису вважаються мозаїки церкви монастиря в Дафні. В куполі – суворий Христос-Пантократор, великі риси обличчя окреслені чіткими ритмічними лініями. Енергійні масивні руки, але несподівано тендітно-крихкі пальці. Композиції святкового ряду: Благовіщення, Різдво, Розп’яття і т.п. відзначаються стриманим ритмом, глибиною почуттів. Зішестя в пекло захоплює духовною виразністю та піднесеністю образів. Колорит звертає увагу розмаїттям переходів з тону в тон, своєрідна краса пропорцій фігур.

Деісус в південній галереї Св. Софії вражає віртуозністю виконання. При збереженні іконографії та виражальних засобів комніновського періоду в конкретному творі форма ліпиться м’яко, пози і рухи – вільні, обриси фігур – гнучкі і невимушені, колорит витримано в бляклих зеленкувато-рожевих тонах. Немає рішучості, визначеності трактування.

В межах усталених канонів митці знаходять шляхи передачі людських роздумів, втілюючи мудрість ставлення до світу. Накопичену в візантійській культурі. В цих творах висловлене прагнення якомога виразніше втілити духовну сторону буття.

Уславленим твором тогочасного візантійського іконопису є Володимирська Богоматір. Вона належить до типу Єлеуса Обличчя темної брунатної карнації, темно-вишневий мафорій з золотом. Риси обличчя позначені шляхетністю та сумовитою стриманістю, висловлюючи почуття матері, що вболіває за долю свого сина. Силует та лінійні ритми прорисів створюють напрочуд гармонійний лад.

Після вигнання хрестоносців з 1261 по 1453 р. в Візантії править династія Палеологів. Цей час позначений кризою феодальних відносин, соціальними потрясіннями, що позначається на ідеології. Йдуть спроби раціональної критики релігії, посилюється інтерес до точних наук. З початком XIV ст. з’являються реалістичні тенденції, але це не призвело до знищення загальної умовності мистецтва. Феодальна реакція, економічний занепад та розбрат полегшили завоювання Візантії турками.

Сакральне будівництво збагачується такими пам’ятниками якцерква Фетіє-Джамі, церква Апостолів в Фессалоніках, численні церкви Містри. Форми відзначаються великою стрункістю.Але широкі бічні обходи, просторі бічні та кутові приміщення урівноважують вертикальну направленість. Всі названі храми відзначають вишуканість мурованого декору, двоколірність. Зустрічаються елементи ордеру, але в декоративному варіанті.

Останнім видатним твором візантійського живопису стали мозаїки нартексів монастиря Хора (Кахріз-Джамі) в Константинополі. Вони позначені рисами новаторства, зокрема - враженням реальності, спробою правдивої передачі простору