Візантійське мистецтво доби розквіту. ІХ – ХІІІ століття.

В 7-8 століттях змінюється загальноєвропейська ситуація. Араби завойовують весь християнський Схід, лангобарди – північну Італію, вестготи – Іспанію, слов’яни – частину Балкан. Візантія перетворюється на малу державу. Художня культура втрачає пишність та велич. Храми невеликі за розмірами – вся церква в Нікеї вмістилась би під куполом Софії. Ця знищена в 1922 році церква мала унікальні мозаїки. В повній мірі втілилось духовне багатство в гармонійно прекрасних образах чотирьох ангелів, так званих “4 небесні сили”. Ангели твердо стояли на землі, мали гармонійні пропорції та об’ємні фігури; найдосконаліший з них “Дюнаміс” мав сяюче вродою обличчя, модельоване кольором. Мозаїки відрізняло виключне барвне багатство: на золотому тлі синій з червоним одяг, веселкові крила, зеленаві сфери в руках. Генетично мозаїки пов’язані з античністю.

Завдяки посиленню реалізму в мистецтві зростає криза: церква не могла погодитись з земним трактуванням святих образів. Почалась гостра ідеологічна боротьба часів іконоборства. В 726 році Лев ІІІ і Ісавр видає едикт, що забороняє поклоніння іконам. По суті іконоборці виступали проти церковно-монастирського землеволодіння, тобто це був народний рух єретичного напрямку. Імператори спочатку підтримували рух проти церковників, але він став таким могутнім, що на поч. 9 століття духовна і світська влади об’єднались і знищили іконоборців. Іконоборці (подібно до ісламу) вважали зображення святих профанацією релігії, свої храми вони оздоблювали орнаментальними композиціями (пташники та городи, як ущіпливо називали такі храми супротивники.). Після встановлення миру йде жорсткий відбір канонізованих іконографічних типів, мистецтво регламентується, зникає життєвість. В тій самій церкві Успіння в Нікеї, але в абсиді створена наприкінці УІІІ століття Богородиця з немовлям має аскетичний характер, темний контур на золотому тлі, абстрактну велич.

Архітектура. Македонська династія правила у 867-1157роках. Цей період позначений посиленням феодального ладу. Повертається ряд територій, зміцнюється держава, кристалізується культура. Мистецтво підпорядковується суворим правилам. В архітектурі стверджується тип хрестовокупольного храму на 4-х стовпах з 4-ма рукавами, перекритими склепінням. Весь внутрішній простір пов’язаний і підпорядкований центральному куполу. Ця тема розвивається через склепінчасті проходи і наріжні приміщення. Зовнішні маси набирають більшої розчленованості, групуються навколо купола, підвищуючись до центра. Немає нічого спільного з ордером, але є певна масштабна відповідність людині і логіка розвитку архітектурних форм.

Іззовні храми декорувались дуже просто: основним засобом було чередування горизонтальних смуг червоної цегли з вохристими кап’яними плитами. Всередині зберігається декоративна традиціяще від СМофії Константинопольської: нижня частина облицьовувалась мармуром, верхня – мозаїками. Монастир Хозіас Лукас в Фокіді складається з двох церков. Більша – Кафолікіон – має купол на тромпах, що спирається на вісім торцевих стін. Менша церква Богородиці з 4-ма окремими стовпами, на які опирається купол. Помітна тенденція до рельєфного членування площини стін. Не менщ специфічно сприймається типовий контраст: могутній інтер’єр Кафолікіона з купольною чашею – і широкий, присадкуватий зовнішній вигляд храму з численними вікнами.

З розподілом християнської церкви на західну /католицьку/ та східну /православну/ в 1054 році та поглибленням розбіжностей в церковних обрядах в Західній Європі розповсюджуються базиліка та купольна базиліка, а на сході – хрестовокупольний храм.

Живопис. Нові риси притаманні монументальному живопису. Формується ієрархічна система розподілу зображень в інтер’єрі. В куполі – Христос-Пантократор, оточений ангелами, в барабані – пророки або апостоли, на парусах – євангелісти. В консі абсиди – Богоматір типу Оранта, і іноді з архангелами Михаїлом та Гавриїлом; нижче – Євхаристія з святителями, першосвященниками. Головна ідея комплексу розписів – панування церкви небесної (Христос) і розповсюдження її влади через церкву земну (Богородиця) шляхом Причастя. До цієї основної схеми додається святковий цикл: Благовіщення, Різдво Христове, Стрітення, Водохрещя, Воскресіння Лазаря, Преображення, В’їзд до Ієрусалиму, Розп’яття, Зішестя в пекло, Вознесіння, Зішестя Св. Духа, Успіння Богородиці. На західній стіні при виході – Страшний суд.

Прикладом новосформованої художньої системи можуть бути мозаїки з храму св. Софії в Константинополі. Імператор Лев IV перед Христом, архангел Гавриїл – обличчя в цих композиціях витончені, суворі та ясні. Загальні пропорції видовжені, лінії контурів чітко окреслюють фігури. Обмежена кольорова гамма, відсутнє світлотіньове моделювання. Розквіт книжкової мініатюри обумовлений до античних зразків, що відбивало смаки верхів суспільства. Кодекс “Слів Георгія Нізіанзіна” – Видіння пророка Ієзекіля – смілива композиція, вірна побудова простору, об’ємне моделювання. Паризька Псалтир – “Давид, що грає на лірі” – ідилічні образи пізнього еллінізму, поетичний настрій: біля Давида зібрались зачаровані звірі, його надихає мелодія в граційній позі. Зникає кругла скульптура, лише рельєф та різьба, образи ілюструють церковні тексти. В ювелірній справі виділяються вироби в техніці перегородчастої емалі, коли на золоту пластину напаювали тонкі золоті смужечки-контури, а проміжки між ними заповнювали емалевим пігментом. Всесвітньо відоме Пала Д’Оро з собору Св. Марка в Венеції. В цей час Візантійське мистецтво відіграє велику роль в формуванні художніх шкіл Сербії, Болгарії, Русі, частково Італії.