Загальна характеристика психоаналізу. Основні відмінності між психоаналізом З.Фройда й аналітичною психологією К.Г.Юнга.

Як лікар-психіатр Зігмунд Фройд (1856-1939) досліджував причини і методи лікування неврозів, психічних розладів. Для цього він розробив метод психоаналізу, однак зрештою прийшов до дуже широких філософських узагальнень.

3. Фройд першим в історії західної філософії обґрунтував учення про те, що людська свідомість, яка вважалася цілісною єдністю, що панує над усіма іншими людськими якостями, насправді є складним, багаторівневим явищем, де власне свідомості відводиться далеко не перше місце. Проблема полягає у тому, що людина здатна до раціоналізації, тому підсвідомі впливи залишаються непоміченими і спричинюють багато лиха.

Згідно 3 фройдівською концепцією у структурі особистості виділяються три елементи:

«Воно» — неусвідомлена і «передсвідома» сфера психіки;

«Я» — її свідомий рівень;

«над-Я», а якому виражаються вимоги суспільства до людини, що обмежують або забороняють її інстинктивні потяги та бажання.

Головним і визначальним інстинктивним потягом людини Фройд вважав сексуальний (лібідо), а пізніше розвинув вчення про два протилежні потяги — до життя (Ерос) і до смерті (Танатос). Однак під дією вимог ^ заборон «над-Я» більшість цих потягів унаслідок механізму «витіснення» не допускаються у свідомість, а витісняються у сферу несвідомого. Проте вони не зникають, а «заміщуються» — проявляються у вигляді сновидінь, обмовок, описок, неврозів, створюючи людині реальні психологічні проблеми.

На думку, 3. Фройда, існують два способи врегулювати конфлікт між «Я» та «Воно».

1. Сублімація, перенесення негативної енергії нереалізованого бажання на більш прийнятні різновиди творчої діяльності. Цей механізм діє в людській свідомості практично автоматично. Наприклад. Леонардо да вінчі, який у дитинстві був позбавлений рідної матері, вою тугу висловив у вигляді... посмішки Джоконди.

2. Психоаналіз. Психоаналітичний сеанс полягав у тоиу, що пацієнт, зручно вмостившись на ліжку, вів невимушені розмови із лікарем-психоаналітиком. Завдання останнього полягало у тому, щоб в заміщених образах розпізнати нереалізоване бажання і тим самим примусити пацієнта усвідомити його неприйнятність.

Свої погляди 3. Фройд з успіхом застосовував для пояснення соціальної психології і культурно-історичних явищ. Як різновид колективного неврозу він розглядав релігію.

Його послідовники К. Г. Юнг, А. Адлер, 0. Ран к, В. Рейх, Е. Фромм. К. Хорні, Г. Саллїван, Г. Маркузе (неофройдисти) вносили істотні корективи у вчення основоположника фройдизму.

Густав Юнг (1875-1961) розробив вчення про «колективне несвідоме») яке становить глибший рівень психіки, ніж індивідуально несвідоме, і в якому зберігаються «архетипи» — першо- образи, складені ще в період становлення людської культури.

Еріх Фромм (1900-1980) досліджував взаємодію між психічними і соціальними чинниками, пропонував методи «соціальної терапії» для «оздоровлення» суспільства.

Як у самого 3. Фройда, так і в його послідовників (фрейдистів і неофрейдистів) спостерігається тенденція психолізації людської сутності і відповідне трактування співвідношення психологічного та соціального.

Може здатися, що Фройд пробачив людству більше гріхів.вніж усі релігії разом узяті за всю їх історію. Однак сам 3. Фройд справедливо вважав свою діяльність ошляхетиенням людства: «Там. де було Воно, мусить постати Я».

Основні твори 3. Фройда: «Тлумачення снобачень», «Лекції з психоаналізу», «Тотем і табу», «Я і Воно».