Себе панами нарекли,

Щоб ми – пропали...";

Четвертий, п’ятий... десятий... п’ятнадцятий... Беру, беру, беру... "Все, більше немає з собою. Якщо треба – завтра ще принесу", - він усе ще не вірив, що його доробок прийнято, і, я відчував, боявся повірити, що його буде оприлюднено...

А невдовзі, на роковини Чорнобильської катастрофи, ми вирішили надрукувати кілька віршів В.Михайлюка. Кілька вибрати не вдалося – один твір видавався сильнішим за інший. Крутили з відповідальним секретарем Світланою Шмельовою газетну сторінку і так, і сяк, знімали з неї то один чорнобильський матеріал, то інший, аж доки не зрозуміли, що треба віддавати "під Михайлюка" всю полосу. Потім знайшли малюнки на чорнобильську тематику художника Петра Ємця – вони ніби впали на шпальту хрестом. А в серцевину того хреста аж "попросилося" фото самого Валентина - у білій вишиванці, з гітарою. Заголовок вирішили дати прямо на темному тлі цього фото, і, здається, він народився сам – "Прип’ятий до Прип’яті"...

Це число газети мало колосальний резонанс, до редакції дзвонили й писали зі Львова й Луганська, Одеси й Тернополя. "Київський вісник" відкрив Україні поета дивовижної сили, напруги і почуттів, а я здобув собі друга такої вірності і щирості, які трапляються в житті один раз. "Благословив мене Савенко в похід Чорнобильським хрестом", - напише пізніше Валентин у одній зі своїх поезій. Ні, друже. Це природа благословила тебе таким даром, таланом і серцем, які винесли тебе на гребінь громадського визнання.

Я завдячую долі, котра звела мене з людиною непересічного обдарування, дивовижної душевної щедрості і сили. Він був таким високонедосяжним і таким простим і земним воднораз. До нього тягнулися люди, щоб зарядитися енергетикою любові і добра його душі. Спілкування з ним було розкішшю і багатством. Де б ми з ним не зустрічалися потім – чи в моєму кабінеті президента Національної телекомпанії, куди, бувало, він заходив просто так, без потреби, а щоб, скажімо, почастувати хлібом і смачнющим свіжим салом, з яких витворював фантастичні "скибанці"; чи в міністерських апартаментах Голови Держтелерадіо, ким я став незадовго до його смерті, чи в кабіні його старенького "Запорожця" без переднього сидіння, чи вдома на кухнях у когось із нас двох – я завжди був для нього Сашком, а він для мене, незважаючи на різницю в 20 років, - Валею, Валентином...

Я заздрю тобі, шановний читачу. Перед тобою зараз скромно видана ще непрочитана тобою книга поезій. Я знаю, що попереду в тебе – одкровення, потрясіння відкриття і просвітлення. Попереду в тебе – материк Михайлюкової душі, прилучившись до якого ти станеш незмірно багатшим, чистішим, совіснішим і... кращим.

... Це неправда, що друзі помирають. Вони просто йдуть кудись далеко, але все про тебе знають, бачать тебе і розмовляють з тобою. Принаймні я і зараз, перегорнувши останню сторінку його останньої збірки поезій, чую тембр його голосу.

Почуйте його і ви...

Олександр Савенко