Розділ ІІ. Методи розвитку спритності.

Аналіз останніх досліджень. Аналізуючи наукові роботи низки авторів [Бакіко І.,2008; Бородин В.А., 2006; Волков Л.В., 2002; Митчик О.П., 2001, Романенко В.А., 2005, Сергієнко Л.П., 2001] із проблем вікової динаміки природного розвитку спритності, можна зробити такі висновки:

1. Спритність залежить від таких факторів: 1) здатності людини до точного аналізу рухів; 2) діяльності аналізаторів та особливо рухового; 3) складності рухового завдання; 4) рівня розвитку інших фізичних здібностей; 5) вольових якостей; 6) віку; 7) запасу варіативних рухових умінь і навичок.

2. На спритність впливають як генетичні, так і фізіологічні фактори. Фізіологічним базисом спритності є пластичність нервових процесів, які забезпечують своєчасну й правильну реакцію, спрямовану на реалізацію рухів.

3. Основним засобом розвитку спритності є фізичні вправи. Вони повинні бути різноманітними й достатньо складними за координацією роботи нервово-м’язового апарату. Їх слід виконувати в складних умовах (різні вихідні положення, обмежений простір і час, часткове чи повне виключення зорового або слухового аналізатора, пересічена місцевість, рухлива опора тощо). На заняттях позитивний ефект дає поєднання фізичних вправ й аутогенного тренування.

4. Контроль за розвитком спритності здійснюється за даними комплексних тестів, результати яких вимагають від учня разом із проявом конкретних рухових навичок високого рівня координаційних здібностей. Загальний час, витрачений на виконання всіх рухових дій, є мірилом спритності.

5. У дітей 8-10 років інтенсивно вдосконалюються механізми центральної регуляції: підвищується збудження кори, великий розвиток отримують процеси внутрішнього гальмування і синтезу. При цьому створюються необхідні нейрофізіологічні передумови для складних координацій. Тому процес розвитку спритності може бути керованим.

В.М.Платонов вважає, що фізичні вправи для вдосконалення спритності мають використовуватися на кожному занятті та органічно поєднуватися з рештою змісту тренувальної програми.

Згідно даних наукової роботи Н.Ковальчук, Н.Мацкевич, 2010 рік, які проводили тестування за методикою Л.П.Сергієнка отримані наступні результати досліджень контрольної (16 учнів) та експериментальної (16 учнів) груп дітей віком 8-10 років.

Заняття в контрольних групах проходили без змін.

У заняття для підлітків експериментальних груп уведено різноманітні вправи для розвитку спритності: човниковий біг, рухливі ігри, вправи основної гімнастики.

Початкове тестування футболістів показало, що рівень спритності КГ–1 та ЕГ–1 є середнім (таблиця 2). Середньостатистичні результати учнів ЕГ–1 на початку експерименту майже не відрізняються від показників КГ–1.

Таблиця 2