Державний кредит і державний борг.

Держава для фінансування своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. У цьому випадку вона є позичальником, а населення і підприємницькі структури, тобто фізичні і юридичні особи - кредитодавцями.

Державний кредит відрізняється від банківського. Він, як правило, використовується для покриття дефіциту державного бюджету. Джерелом його повернення і сплати процентів є доходи бюджету, а не прибутки від вигідного розміщення кредиту.

При наданні банківського кредиту у якості забезпечення виступають конкретні коштовності - товари на складі, незавершене виробництво. При позичанні коштів державою забезпеченням кредиту служить все майно, яке знаходиться у його власності.

За своєю економічною сутністю державний кредит - це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. Використання державного кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження держави. Його доцільність при покритті дефіциту бюджету зумовлена тим, що це має значно менші негативні наслідки для фінансового становища держави, ніж покриття дефіциту за допомогою грошової емісії.

Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції:

розподільчу;

регулюючу;

контрольну.

Через розподільчу функцію державного кредиту здійснюється формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах терміновості, платності, поверненості. У якості позичальника, держава забезпечує додаткові кошти для фінансування своїх видатків.

В промислово розвинутих країнах державні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту. В сучасних умовах надходження від державних позик стали другим після податків методом фінансування видатків бюджету. Останнє пояснюється більш швидким темпом росту видатків у порівнянні з збільшенням податкових надходжень.

Регулююча функція державного кредиту: вступаючи у кредитні відносини, держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на грошовому ринку і ринку капіталів, на виробництво і зайнятість. Свідомо використовуючи державний кредит як інструмент регулювання економіки, держава може проводити ту чи іншу фінансову політику.

Контрольна функція державного кредиту тісно пов'язана з контрольною функцією фінансів. Але ж вона має свої специфічні особливості:

1) тісно пов'язана з діяльністю держави та станом централізованого фонду грошових коштів.

2) охоплює рух вартості в двустороньому порядку оскільки передбачає поверненість і відплатність отримання коштів.

У своїй більшості контролює цільове використання коштів, строки їх повернення та своєчасність сплати процентів.

В основі класифікації державних кредитів існує ряд ознак:

В залежності від емітенту - кредити розподіляють на кредити розташовані:

центральними органами управління;

місцевими органами управління.

В залежності від місця розташування:

внутрішні;

зовнішні.

В залежності від обертання на ринку:

ринкові;

Вільно продаються та купуються. Вони є основними при фінансуванні бюджетного дефіциту.

неринкові.

Не можуть вільно змінювати своїх володарів. Не підлягають обігу на ринку цінних паперів. Як правило випускаються державою, для того, щоб залучити визначених інвесторів, специфічним інтересам яких і відповідають. Так, неринкові державні облігації випускаються на заході для мобілізації коштів недержавних пенсійних фондів, страхових компаній, дрібних інвесторів.

В залежності від строку залучення коштів:

короткострокові (до 1 року);

середньострокові (1-5 років);

довгострокові (понад 5 років).

Короткострокові займи використовуються для фінансування тимчасових розривів в надходженні доходів і здійсненні видатків. Як правило, випускаються векселя. Центральний уряд випускає казначейські векселя, місцеві органи влади - муніципальні.

Для залучення коштів на більш довгий період, як правило, випускаються облігації.

В залежності від забезпеченості долгові зобов'язання поділяються на:

Заставні - забезпечуються конкретною заставою, наприклад, визначеним майном. Такі облігації найбільш часто випускаються місцевими органами влади.

Беззаставні - не забезпечуються нічим визначеним: забезпеченням служить все майно держави.

Центральні органі управління, зазвичай, випускають беззаставні облігації. Іх надійність дуже висока і тому інвестори не потребують ні яких додаткових гарантій.

По характеру виплачуємого доходу:

виграшні;

процентні;

з нульовим купоном.

Виплата доходів по виграшним облігаціям здійснюється на підставі лотереї. Ці облігації не користуються великим попитом. Інвестори намагаються отримати стабільний дохід. Тому головним видом є процентні облігації, дохід по яким виплачується один, два, або чотири рази на рік. Більшість інвесторів віддають перевагу саме таким борговим зобов'язанням.

Облігації з нульовим купоном продаються із знижкою з номіналу, а викупаються по номіналу.

В залежності від способу визначення доходу боргові зобов'язання поділяються на зобов'язання:

з твердим доходом;

з плаваючим доходом.

В ряді випадків фіксована ставка по цінних паперах є причиною росту видатків держави на виплату процентів, в інших випадках вона може відпугнути інвесторів, які очікують підвищення проценту.

В залежності від зобов'язання позичальника дотримуватись строків погашення позики, встановлених при її випуску:

з правом дострокового погашення;

без права дострокового погашення.

Існують два засоби повернення заборгованості: одноразово та поступово. Якщо позика повертається поступово виділяють три варіанти:

равними частинами;

зростаючими долями;

знижуючими долями.

Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Сума його складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним підприємствам.

Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, тобто податки, можна стверджувати, що величина боргу - це взяті авансом у населення податки.

Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

До складу державного внутрішнього боргу України входять:

позики, здійснені при безумовній гарантії Уряду для забезпечення фінансування загальнодержавних програм;

заборгованість минулих років та заборгованість, що виникає за борговими зобов'язаннями Уряду України.

випущені цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані Урядом України, а також одержані ним кредити.

частина боргових зобов'язань Уряду колишнього Союзу РСР, прийнята на себе Україною.

Умови і порядок випуску державних цінних паперів і регулювання їхнього обігу визначаються відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу".