Критика теорії анімізму

Теорія анімізму викликала жваву дискусію серед учених - дослідників культур. Деякі з них (А. Ленг, В. Шмідт) критикували теорію Е.Тайлора з відверто теологічних і креаціоністських позицій, використовуючи для цього факти наявності елементів монотеїстичних вірувань в архаїчних народів.

Найбільш істотний внесок у розвиток культурологічних теорій внесли вчені, що розуміли обмеженість теорії анімізму, нездатність її пояснювати деякі ранні форми релігійних вірувань і наукові версії, що пропонували свої, розуміння зазначених явищ. Р. Маррет, Дж. Фрезер і інші дослідники звернули увагу на надзвичайно древній шар вірувань і обрядів, невиведених з анімізму й навіть попередніх йому. Подібні погляди в історії науки отримали назву "преанімізм". Існують преанімістичні теорії двох типів: інтелектуальні й емоційні. Оскільки проблема анімізму не окрема, а загальнотеоретична, часом центральна для еволюційного аналізу культури, то певне розуміння вихідного пункту в розвитку духовної культури людини накладало свою специфіку на всю концепцію того або іншого дослідника.

Термін "преанімізм" уперше застосував англієць Р. Маррет у статті "Преанімістична релігія" (1899). Його також можна вважати засновником діяльністного вивчення культури, тому що він висунув тезу про первинність ритуалістичного боку релігії. На його думку, більш важливим аспектом вивчення є релігійні дії, а не міфи й особливості вірувань ранніх історичних епох. Первісна людина діяла не в силу якихось інтелектуальних уявлень, а під впливом внутрішніх несвідомих імпульсів. "Дикунська релігія не стільки видумується, - писав він, - скільки витанцьовується". Релігія розглядається Марретом як область афектів, беззвітних емоцій і довільних імпульсивних дій. Істотну роль у формуванні релігійних вірувань грає об'єктивація емоційних станів. Наприклад, в уяві первісної людини фіксувалося відчуття несвідомого страху перед чимсь незрозумілим і небезпечним. Спочатку виникало подання про безособову містичну силу, що оживляє всю природу (Маррет назвав це "аніматизмом"). Потім воно персоніфікувалося й виникали анімістичні образи й образи особистих парфумів.

Аналогічні погляди на еволюцію перших форм духовної культури розвивали німецькі етнограф К. Прейсс і психолог В. Вундт. Відповідно до останнього, міфологічне мислення має своїм джерелом афективну поведінку в ритуалах і уявленнях первісних культур.

Найбільшим представником інтелектуального напрямку критики анімізму був шотландець Дж. Фрезер (1854-1941) - автор ряду блискучих робіт, присвячених вивченню вірувань, міфів, обрядів, ритуалів всіляких культур. Найбільш відомі з них "Золота гілка" (1890) і "Фольклор у Старому завіті" (1918). Його перу належать також книги "Тотемізм і екзогамія" (1910), "Шанування природи" (1926), "Міфи про походження вогню" (1930), "Страх смерті в примітивній релігії" (1933) і ін.

Відмінною рисою досліджень Дж.Фрезера є прагнення зрозуміти, осмислити, пояснити міфи, звичаї, ритуали різних культур. Кожному явищу він бажав знайти місце в ієрархії елементів культури. Скрізь він бачив свідомість із позиції розглянутої культури в існуванні того або іншого міфу або обряду. Фрезер одним з перших почав порівняльно-історичне вивчення сюжетів Старого завіту в порівнянні з міфологією інших народів. Він же був одним із творців історичного підходу до Священного писання, тобто до розгляду його як джерело відомостей про реальні події в житті людства. Одночасно він є автором оригінальної концепції еволюційних стадій у розумовому розвитку людства. Відповідно до Фрезера, існують три стадії такого розвитку: магія, релігія, наука. На першій стадії розвитку людина вірила у свої здібності, у свою чаклунську силу приманювати звіра, завдавати шкоди ворогу на відстані, викликати дощ і т.д. З якихось причин людина зневірилася у своїх силах і стала приписувати надприродні здібності вже богам, духам. До них вона стала звертатися із проханнями, молитвами. На останній стадії свого розвитку людина дійшла висновку, що ні духи, ні божества, ні вона сама не керують розвитком і функціонуванням природи. Місце богів зайняли закони.

У стадіях розумового розвитку Дж. Фрезера становить інтерес подібність способів впливу першого й третього етапів (магія й наука) на навколишній світ. Такий функціональний розподіл стадій розвитку культури застосовно й до аналізу сучасної історичної епохи. При цьому треба мати на увазі, що всі три етапи представлені в сучасній дійсності. Магія існує у відносно ізольованих від іншого світу етнокультурних суспільствах, загублених у сельві Амазонки, безкрайніх просторах Африки, джунглях країн Південно-Східної Азії. Релігія залишилася провідним фактором у культурі ісламського світу. Наука декларується основою життя в розвинених індустріальних країнах. Але чи не так це насправді? Не позбавлена підстави думка про те, що в сучасній культурі співіснують всі три типи розумово-культурного розвитку, виділені Дж. Фрезером.