П. 12.2 Державне регулювання ринку праці

Ринок праці - сукупність соціально-економічних відносин щодо зайнятості та використання працівників у суспільному виробництві.

Значення ринку праці:

— використання потенційних можливостей для підвищення ефективності економіки;

— забезпечення працюючих доходами, що дає можливість задовольняти їх соціальне-економічні потреби та посилює соціальну захищеність;

— зменшення розшарування та соціальної напруги у суспільстві, забезпечення соціально-економічної стабільності.

Державне регулювання ранку праці - система правових та організаційно-економічних заходів держави щодо забезпечення ефективної зайнятості, нормальних умов праці та раціонального використання робочої сили.

Принципи функціонування ринку праці:

Рівність (правова, економічна, нормативна) сторін у відносинах "роботодавець - працівник";

Держава як посередник у сфері праці має забезпечити:

— зростання ефективності трудових відносин;

— раціональне використання трудових ресурсів.

Суспільне визнання унікальної цінності праці (використання людини за її фахом, кваліфікацією та з врахуванням набутого досвіду)

Об'єкти державного регулювання ринку праці:

- зайнятість (регулювання пропозиції робочої сили та робочих місць);

- соціальні відносини між роботодавцями і працюючими;

- трудові відносини (оплата праці, охорона праці, умови найму, звільнення);

- підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації працівників;

- розподіл та перерозподіл робочої сили.

Суб'єкти державного регулювання ринку праці в Україні:

- Міністерство праці та соціальної політики;

- служби зайнятості (обласні, міські, районні);

- відділи та управління з праці та соціальних питань при державних адміністраціях.

Основні функції щодо регулювання ринку праці виконує Міністерство праці та соціальної політики, а також служби зайнятості.

Функції державної служби зайнятості:

1) законодавче запровадження умов праці залежно від її видів, місця виконання, особи працівника. Воно охоплює час праці і відпочинку, техніку безпеки, вимоги до кваліфікації, взаємовідносини між власниками засобів виробництва і найманою робочою силою, профспілками і підприємцями тощо;

2) аналіз та прогноз попиту і пропозиції на робочу силу (інформація про стан ринку праці);

Методи стимулювання попиту ва робочу силу:

- прямі інвестиції у створення і реконструкцію робочих місць; пільгове оподаткування та кредитування галузей і регіонів, де бажано збільшити попит на робочу силу;

- відшкодування підприємству витрат на пошук, навчання, иайм на роботу працівників;

- сприяння щодо забезпечення підприємств матеріальними ресурсами, гарантування збуту продукції за умови розширення і робочих місць;

- прямі виплати підприємствам за кожного найнятого працівника;

- стимулювання підприємств у забезпеченні зайнятості інвалідів, молоді, інших неконкурентоздатних груп населення.

Методи скорочення попиту на робочу силу:

- встановлення додаткових податків за залучення робочої сили;

- жорстка кредитна політика;

- встановлення підприємству одноразових виплат в бюджет за найм працівників певної категорії;

- зниження інвестицій;

- скорочення або відміна гнучких форм зайнятості.

3) надання консультацій з приводу працевлаштування, професійної підготовки;

4) облік громадян, що звернулись у службу зайнятості, реестрація безробітних;

5) сприяння пошуку робочого місця;

6) організація професійної підготовки, перепідготовки;

7) надання грошової допомоги;

8) участь у реалізації державних та регіональних програм зайнятості.

Види державних програм, спрямованих на зниження ріввя безробіття:

- стимулювання зростання зайнятості та збільшення кількості робочих місць;

- підготовка та перепідготовка робочої сили;

- сприяння найму робочої сили;

- соціальне страхування безробіття (допомога з безробіття).

Головними нормативними актами, відповідно до яких регулюють ринок праці в Україні, є Закон України «Про зайнятість населення», Державна програма зайнятості та Указ Президента України «Про основні напрями соціальної політики на період до 2004 року».

Закон «Про зайнятість населення» визначає категорії зайнятості, права громадян у виборі виду діяльності, статусу безробітних, права на допомогу зв'язку з безробіттям, механізм формування та використання фонду сприяння зайнятості населення тощо.

Державна програма зайнятості передбачає заходи держави з надання допомоги громадянам у їх працевлаштуванні, організації роботи з професійної перепідготовки кадрів, участі у профорієнтаційній роботі, сприяння створенню робочих місць, організації громадських оплачуваних робіт.

Особливості державного регулювання ринку праці, в перехідній економіці

активізацію проведення структурної перебудови економіки;

забезпечення збалансованості на ринку праці робочих місць і робочої сили;

стимулювання розвитку малого підприємництва;

ефективний перерозподіл зайнятих між державним та недержавним секторами;

заохочення підприємницької діяльності, самозайнятості.