Зовнішні функції держави

Cпираючись на відомі дефініції функції держави, ми визначаємо зовнішні функції держави, як головні напрями діяльності держави, що розкривають її сутність, лежать у сфері її зовнішньої політики та зумовлені метою забезпечення найбільш сприятливих зовнішніх умов для існування й розвитку держави [1,с.5].

В теорії держави не існує однозначної від­повіді на питання, які функції слід відносити до зовнішніх. Оскільки питання про функції держави в працях західних фахівців загальної теорії держави здебільшого не розглядалося як центральне (за винятком фундаментальної праці Георга Еллінека «Загальне вчення про державу»), то можна припустити, що ця невизначеність пов'язана як з великим ідеологічним навантаженням, яке припадає на визначення функцій держави з боку представників марксистської теорії, а також і з історичною еволюцією самої держави.

Зокрема, в працях радянських науковців акцент спочатку робився на функцію захисту держави від небезпеки військової інтервенції з боку імперіалістичних країн та антирадянських закордонних центрів, пізніше на такі функції соціалістичної держави, як братерське співробітництво з іншими країнами соціалістичного табору, допомога державам, що звільнилися від колоніальної залежності, боротьби за мир та мирне співіснування з капіталістичними країнами, оборони країни тощо [19, с. 117].

Сучасні дослідники функцій держави до її зовнішніх функцій зазвичай відносять насамперед функції оборони країни від зовнішніх загроз, підтримання міжнародного миру, економічного співробітництва [16, с. 88].

Проте в теорії держави та права існує ще один підхід стосовно зовнішніх функцій держави. Прихильники цього підходу М. Манелі, В. Вайхельт, Я. Янєв, М. Піскотін та інші вважають, що в сфері своєї зовнішньої діяльності сучасна держава здійснює одну єдину синкретичну (нерозчленовану) функцію - зовнішню. Ця функція не є монолітною, її аспекти охоплюють різні види зовнішньої діяльності держави: оборону, налагодження співробітництва з іншими країнами тощо.

Зокрема, М. Піскотін виділяє в складі єдиної зовнішньої функції держави два її основних аспекти: оборону держави та діяльність з організації економічних, політичних та культурних зв'язків з іншими державами [11, с.94].

Своєрідною позицією, яка визнає існування єдиної зовнішньої функції держави, є концепція, яка отримала назву «мінімуму державних функцій», її прихильники - Ц. Ціємбіньській та Г. Анталффі вважають, що держава здійснює лише дві функції, покликані забезпечити її існування й розвиток, - внутрішньополітичну й зовнішньополітичну. Таким чином, ці дві функції є мінімумом функцій держави, оскільки апріорі не може існувати держава, яка не спроможна підтримувати певний внутрішній політичний порядок та забезпечити захист цього порядку від нападу агресивних сусідів. Теоретичним підґрунтям концепції «мінімуму державних функцій» є, зокрема, теза про нерозривну єдність та спільну природу зовнішньої та внутрішньої діяльності держави.

Незважаючи на те, що концепція єдиної зовнішньої функції піддавалася активній критиці з боку провідних науковців [19, с.119], на нашу думку, цей підхід більш відповідає умовам сьогодення та прогнозам перспективного розвитку функцій держав у майбутньому. Адже в контексті глобалізації, самоусвідомлення людства як єдиного організму, монополярності світу, участі держави в численних різновекторних інтеграційних процесах спостерігається процес налагодження міжнародних відносин нового типу. Такі відносини характеризуються встановленням стійких добросусідських зв'язків, інтенсивним міжнародним гуманітарним співробітництвом, вступом у різноманітні наддержавні структури - все це сприяє загальному зменшенню напруги в міжнародних відносинах, зміцненню обороноздатності кожної країни, яка є членом певного інтеграційного об'єднання.

Скакун О.Ф. виділяє наступні видизовнішніх функцій: придушення пригноблених класів, охорони приватної власності експлуататорів на засоби виробництва, ідеологічного придушення своїх класових і політичних супротивників, захоплення чужих територій, придушення визвольних рухів, охорони інтересів пануючих класів від посягання на них ззовні [14, с.230].

М.В. Цвік зауважує, що нині дедалі більшого розвитку набуває функція співробітництва сучасних держав. Йдеться про розвиток політичних, економічних, правових, культурних, інформаційних та інших відносин, що базувалися б на гармонійному поєднанні інтересів кожної з держав. Роль цієї функції особливо важлива в умовах постконфронтаційного періоду відносин між головними державами світу, коли людські цінності визнаються як головні орієнтири в міжна­родному спілкуванні, коли робиться пошук прийнятних для обох сторін рішень проблем, що торкаються інтересів того чи іншого народу і світового суспільства в цілому.

До таких проблем належать запобігання великих екологічних катастроф, що виходять за межі кордонів однієї держави; охорона природних ресурсів і навколишнього середовища; боротьба з епідеміями і епізоотіями; захист світового океану і попередження й ліквідація наслідків природних і виробничих катастроф, аварій; раціональне використання сировинних та енергетичних ресурсів як загальнолюдського надбання. На основі взаємних домовленостей держави узагальнюють і відповідну національну політику.

Висновок до розділу 1. Незважаючи на розмаїття наявних точок зору на визначення поняття “функція держави”, більшість правників вважає, що у функціях держави виражається її сутність і соціальне призначення, які розкривають її соціальну сутність і призначення в суспільстві, а також її цілі та завдання. Характерною особливістю функцій держави є їхня безпосередня взаємодія з сутністю держави, її соціальним призначенням та її спрямованістю на вирішення завдань в інтересах досягнення державної мети, яка буває різною у різних держав, у різні конкретно-історичні періоди.