Правопис слів іншомовного походження

Слова іншомовного походження пишуться за правилами української мови, однак деякі з них мають свої властивості.

1. У загальних назвах іншомовного походження приголосні не подвоюються: сума, протокол, колектив, група, колега, комерсант, клас, комісія, кореспондент, атестат, місія, корупція, конгрес.

 

2. В окремих назвах подвоєння зберігається: брутто, ванна, манна, панна, мадонна, Голландія, Марокко, Жанна, Інна.

 

3. У словах, запозичених із французької мови, після шиплячих ж, ш пишеться літера у: брошура, журі, парашут, Жуль Берн.

 

4. Значних змін зазнало правило «дев'ятки»(д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р). Після цих приголосних у власних назвах пишеться -и-: Крит, Мадрид, Флорида, Корсика, Мексика, Скандинавія, Бразилія, Сирия, Жиронда, Лідице, Чилі, Лейпциг, Шри-Ланка, Чикаго тощо.

 

5. Іменник пальто відмінюється за всіма відмінками української мови: пальто, пальта, пальті, пальтом, у пальті.

 

6. Велика кількість слів іншомовного походження не відмінюється: алібі, де-факто, де-юре, есе, досьє, фіаско, апріорі, аташе, вето, табу, месьє, портьє, папарацці, імпресаріо, маестро тощо.

Проте їх значення доцільно знати. Наприклад:

Алібі - доказ невинності особи у злочині, оскільки вона (особа) у момент його вчинення перебувала в іншому місці.

Есе - короткі наукові нариси, що відзначаються вишуканістю форми.

Досьє - сукупність документів, що стосуються певного питання, справи, особи, а також тека, в якій містяться ці матеріали.

Де- юре - згідно із законом, формально.

Де-факто - у міжнародному праві - одна із форм фактичного визнання однією державою будь-якої іншої держави чи уряду, що не зумовлює встановлення дипломатичних відносин.

 

Є багато можливостей, щоб зробити мову образною і яскравою. Проте ми постійно стикаємось із засміченням надмірною кількістю чужих слів, де українська мова у процесі свого історичного розвитку постійно засвоює слова з інших мов. Але не завжди і не всі ці слова є потрібні. Зокрема, багато залежить від характеру іншомовного слова, як часто його вживають. В одних випадках іншомовні слова збагачують мову, в інших - засмічують, тому й використовувати їх слід розсудливо, вміло.

Вживаючи іншомовні слова, насамперед треба дбати про те, щоб вони не послаблювали багатства мови, її зрозумілості і дохідливості. А щоб досягти цього, не слід вживати іншомовні слова без потреби, бо це утруднює вплив на слухача.