Модернізація як широкомасштабний цивілізаційний процес може бути контекстом адекватного визначення місця у ньому України та особливостей модернізації українського суспільства. Відносна цілісність і зразковий характер західних модернізаційних процесів для решти світу не позбавляють необхідності враховувати суперечності й негативні наслідки розвитку означеного типу людської цивілізації. На сучасному етапі вони особливо виразно виявляються в руйнівних для світового співтовариства, у тому числі й для західного суспільства, американо-та західноцентричних прагненнях, у атлантизмі та мондіалізмі. Відтак геополітична орієнтація України має бути виваженою, враховувати як позитивні, так і негативні наслідки суспільно-політичного втілення західної моделі модернізації та сучасні егоїстичні інтереси впливових урядів і військово-політичних кіл Заходу. Важливою особливістю сучасного світового розвитку є глобалізація процесу модернізації, кристалізація неповторних особливостей його практичного втілення на просторах Незаходу. Розгортання цього процесу засвідчує суттєве обмеження західного впливу, неприйняття ідейно-політичних цінностей індивідуалізму й лібералізму, а також поступове зростання значення незахідних цінностей для самого Заходу. Все це породжує серйозні сумніви щодо західного шляху як єдино можливого й дає підстави вченим і політикам України для переосмислення прозахідної орієнтації і врахування світової тенденції до зростання політичного впливу незахідних країн. Дослідження характеру та порівняння західних і незахідних модернізаційних процесів переконує в тому, що Україна, незважаючи на історично зумовлений переважно залежний характер її суспільства, займає своє місце у глобальних світових зрушеннях, започаткованих епохою Нового часу. Пройшовши кілька етапів історичного розвитку, Україна вступила у сучасно-модернізаційний, транзитно-кризовий етап свого розвитку, який поступово виріс у самодостатній широкомасштабний процес з яскраво вираженим етнонаціональним забарвленням. Цей процес, зокрема, засвідчує: вільні ринкові відносини за певних умов здатні створювати перепони для ефективної реалізації принципів плюралістичної демократії; українська культурна матриця є багатовимірною і потребує органічного поєднання окцидентальної індивідуалістичної та орієнтальної колективістської форм організації суспільно-політичного життя; демократія не може вважатися результатом практичного втілення постулатів лише однієї з ідеологічних течій і потребує синтезу досягнень лібералізму, консерватизму, соціал-демократизму, марксизму та інших течій.
Утверджуючи національну державність, Україна потрапила в тенета так званого "уявного конституціоналізму", що потребує наповнення реальним політико-правовим змістом сформульованого у ст. 1 Конституції України положення про Українську державу як "демократичну, соціальну, правову". Подолання цієї особливості перехідної Української держави можливе на шляхах гармонійної взаємодії держави та інститутів громадянського суспільства як життєвої необхідності. Забезпечення еволюційного характеру функціонування українського суспільства після кількох століть його розвитку в умовах постійних воєн, стресів, насильства потребує культурно-ціннісного забезпечення. Останнє має здійснюватися відповідно до потреб суспільних перетворень та орієнтуватися на прагматичну, багаторівневу "ідеологію модернізації", яка, з одного боку, не повинна відтворювати досвід ідеологічного обгрунтування "реального соціалізму", та з іншого — однозначно орієнтуватися на ліберальну ідеологію західного зразка. Поряд з плюралістичною спрямованістю "ідеологія модернізації" повинна орієнтуватися на вироблені українською ментальністю базові та динамічні цінності й орієнтири, здатні консолідувати суспільство.
Сучасний світ є настільки мінливим, а процеси у ньому розвиваються настільки стрімко, що досвід людей одного покоління вже неможливо застосувати для розв'язання проблем, які постають перед наступними поколіннями. В надрах сучасного суспільства постійно виникають постсучасні тенденції, які вже впливають і вирішальною мірою впливатимуть у майбутньому на якість людської цивілізації. До таких процесів дисертантом віднесені децентралізація, гуманізація, демократизація, інформатизація та індивідуалізація. Вказані процеси зумовлюють поступову переорієнтацію суспільства у бік гуманістичної детермінації політики, що передбачає: подолання залишків зовнішньої і внутрішньої несвободи людини; розвиток індивідуально орієнтованої освіти, особистої компетентності на всіх рівнях, подолання розуміння політики як загальнодоступної справи; пріоритет духовного начала над матеріальним; розвиток громадської самодіяльності та формування громадської думки; постійну увагу до молодіжного середовища, як потужного визначального чинника людського життя в майбутньому.
