КОСМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

В основі міжнародного космічного права лежить принцип пов'язаної з дослідженням космосу діяльності і використання космічного простору, включаючи розташовані в межах сонячної системи небесні тіла.

Цей принцип має системний характер, і з нього можна виділити ряд інших принципів:

— здійснення діяльності з дослідження і використання космосу і небесних тіл відповідно до принципів

міжнародного права;

— свобода дослідження і використання космічного

простору і небесних тіл;

— заборона національного присвоєння космічного

простору і небесних тіл;

— часткова демілітаризація космічного простору і

повна демілітаризація небесних тіл;

— збереження суверенних прав держав на космічніоб'єкти, що запускаються ними;

 

 

— запобігання наслідків потенційно шкідливих експериментів у космічному просторі та на небесних тілах;

— надання допомоги екіпажу космічного корабля уразі аварії, лиха, вимушеної посадки;

— сприяння міжнародному співробітництву в мирному дослідженні і використанні космічного просторуі небесних тіл;

— міжнародна відповідальність держав за свою діяльність у космосі.

Зазначені принципи, що стосуються правового режиму космічного простору, передбачені Договором про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 1967 року. Деякі такі принципи були конкретизовані і розвинені в інших універсальних угодах, що згадувалися вище, зокрема, в Угоді про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах, 1979 року.

Відповідно до статті І Договору 1967 року дослідження і використання космічного простору здійснюються на благо й в інтересах усіх країн, незалежно від ступеня їх економічного або наукового розвитку. Він відкритий для дослідження і використання всіма державами без будь-якої дискримінації.

Космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, відповідно до ст. II Договору не підлягає національному присвоєнню ні шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні будь-якими іншими способами. Таким чином, чітко встановлюється, що космічний простір є недержавною, міжнародною територією (практично в межах Сонячної системи), правовий режим якої встановлюється відповідними положеннями міжнародного права. В основі такого режиму — положення про свободу дослідження і використання космічного простору всіма державами на благо й в інтересах усього людства. Результати космічної діяльності є загальним надбанням людства.

Далі в Договорі встановлюється, що норми космічного права є інтегральною частиною міжнародного права

в цілому і повинні застосовуватися з урахуванням інших його положень. Відповідно до статті III Договору, держави-учасниці (практично всі держави світу) здійснюють космічну діяльність «відповідно до міжнародного права, включаючи Статут Організації Об'єднаних Націй, в інтересах підтримки міжнародного миру і безпеки і розвитку міжнародного співробітництва і порозуміння».

Для розвитку цього положення ст. IV Договору передбачає, що держави-учасниці «зобов'язуються не виводити на орбіту Землі будь-які об'єкти з ядерною зброєю або будь-якими іншими видами зброї масового знищення, не встановлювати зброю на небесних тілах і не розміщати таку зброю в космічному просторі яким-не-

будь іншим чином».

Місяць та інші небесні тіла «використовуються всіма державами-учасницями Договору винятково в мирних цілях-..».

Таким чином, одним Із принципів космічного права є принцип демілітаризації космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, хоча це не настільки очевидно й загальновизнано, оскільки мають місце різноманітні тлумачення відповідних положень Договору, зокрема того, чи стосуються вони будь-яких видів зброї або тільки зброї масового знищення.

Наступний основоположний принцип космічного права — міжнародна відповідальність держави за будь-якукосмічну діяльність, здійснювану під її керівництвом.Держави-учасниці Договору, говорить його стаття VI,несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у космічному просторі незалежно від того, чиздійснюється вона урядовими органами, або неурядовими юридичними особами, і за забезпечення того, щобнаціональна діяльність проводилася відповідно до положень, що містяться в цьому договорі. У разі діяльності в космічному просторі міжнародної організації, відповідальність за виконання договору несуть, поряд ізміжнародною організацією, також держави, що берутьучасть у ній. ^

Розвиваючи зазначені положення, стаття VII Догово-ру передбачає, що кожна держава, яка здійснює або організує запуск об'єкта в космічний простір, а також держава, із території або з установок якої провадиться запуск об'єкта, несе міжнародну відповідальність за збитки, заподіяні такими об'єктами або їхніми складовими частинами на Землі, у повітряному або космічному просторі іншої держави, її фізичним або юридичним особам.

Ці положення діють з урахуванням того, що, відповідно до статті VIII Договору, держава-учасниця Договору» У регістр якого записаний об'єкт, запущений у космічний простір, зберігає юрисдикцію і контроль за таким об'єктом і над будь-яким екіпажем цього об'єкта під час їхнього перебування в космічному просторі, що характерно і для інших міжнародних просторів.

Держави-учасниці Договору, у відповідності зі статтею IX, здійснюють космічну діяльність таким чином, щоб уникнути шкідливого забруднення космічного про-, стору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, а також несприятливих змін земного середовища внаслідок доставки позаземної речовини.

Нарешті, держави-учасниці Договору розглядають космонавтів як посланців людства в космос і надають їм всіляку допомогу у, випадку аварії, лиха або вимушеної посадки на території іншої держави-учасниці або у відкритому морі. Космонавти, що здійснюють таку вимушену посадку, повинні бути в безпеці і негайно повернені державі, у регістр якої занесений їхній космічний корабель.

Такі основні принципи космічної діяльності. Як уже вказувалося, вони уточнені і розвинені в інших джерелах міжнародного космічного права і міжнародного права в цілому.