Поняття та ознаки захисної домінанти. Психологія потерпілого і свідка

Психологія обвинуваченого (особи, яка вчинила злочин) характеризується пануванням захисної (оборонної) домінанти.

Домінанта - у психології визначена як тимчасово панівна рефлекторна система, що зумовлює роботу нервових центрів у даний момент і надає поведінці певної спрямованості.

Розробка вчення про домінанту належить Олексію Олексійовичу Ухтомському.

Як панівний центр збудження домінанта підсумовує і накопичує імпульси, що надходять до центральної нервової системи, одночасно стримуючи активність інших центрів.

Оборонна (захисна) домінанта, характерна для осіб, які вчинили злочин, викликає неупорядковану активність, «штовхає» винного на вчинення дій, що за розрахунками злочинця мають захистити його від викриття.

З цією метою злочинець створює інсценування, фабрикує докази своєї невинуватості, робить неправдиві заяви, поширює чутки.

 

Потерпілий — особа, якій злочином заподіяна моральна, фізична або майнова шкода. Тому його психологічні стани можуть визначатися «обвинувальним» ухилом, перебільшенням збитку і вини обвинуваченого.

Почуття потерпілого можуть бути пов’язані з депресією, соромом, образою.

У переважній більшості випадків потерпілі відчувають тривогу, страх перед можливою помстою злочинця.
У механізмі злочину існує взаємозв’язок злочинця і жертви (потерпілого), певна вибірковість з боку винного.

Залежно від ролі потерпілого (жертви) у ході реалізації злочинного наміру розрізняють кілька видів типової поведінки з боку жертви злочину:

позитивна, нейтральна, провокуюча.

Позитивна поведінка — це поведінка, спрямована на запобігання конфліктній ситуації, на припинення злочину і затримання злочинця (соціально позитивна поведінка).

Нейтральною називається поведінка, що не сприяє вчиненню злочину, але і не перешкоджає останній (байдужа поведінка).

 

 

Провокуюча поведінка — така поведінка з боку жертви злочину, що створює реальну можливість, сприяє реалізації злочинного наміру (характером, тривалістю й інтенсивністю).

Провокуюча поведінка стає причиною вчинення злочинного акту або сприятливо впливає на формування злочинного наміру. Провокуючу поведінку іноді називають негативною.

Провокуюча поведінка жертви сприяє виникненню у злочинця негативних емоційних станів (агресивність, гнів, озлоблення тощо), що зумовлюють учинення вбивств, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Так, систематичні приниження й образи можуть викликати гнів, у результаті можуть бути заподіяні тілесні ушкодження кривднику.

Провокуючою поведінкою є легковажні або аморальні дії потерпілої (розпусність відносин, демонстрація сексуальної приступності) при зґвалтуваннях.

 

 

Свідком є особа, якій можуть бути відомі будь-які обставини, що підлягають встановленню у даній справі. Свідок як процесуальна фігура «породжений» самим фактом злочину і тому є незамінним.

Особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом як свідок, зобов’язана з’явитися в зазначені місце і час і дати правдиві показання про відомі їй обставини в справі (ст. 70 КПК України).

Сакраментальна фраза літературного героя Остапа Бендера: «Бажаючі бути свідками — записуйтеся» — відображає деякі негативні соціально-психологічні стосунки, що виникають між слідчим і свідком. Насамперед, йдеться про кількаразові допити свідка спочатку на досудовому слідстві, а потім і в суді. Далі — це проблема впливу на свідка заінтересованими особами (погрози, шантаж, фізичне насильство, підкуп тощо).

Особа свідка має бути надійно захищена. У розвинутих країнах існують певні програми, спрямовані на захист свідків.
Психологічна характеристика свідка як особистості охоплює інтелектуальні, вольові, моральні та інші якості.