Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми. При вивченні теми необхідно з’ясувати, що розгляд проблематики стратегічного менеджменту, всебічна характеристика його особливостей неможливі без історичного

При вивченні теми необхідно з’ясувати, що розгляд проблематики стратегічного менеджменту, всебічна характеристика його особливостей неможливі без історичного підходу. Дуже корисним є відстеження етапів розвитку та елементів систем управління, які призначені та спрямовані на передбачення майбутнього з метою розробки таких варіантів управлінського впливу, котрі дозволяють своєчасно адаптувати організації до цього майбутнього. Історичний підхід до викладення проблематики становлення стратегічного менеджменту – це розгляд прикладів досягнення поставлених цілей за допомогою бюджетування, довгострокового та стратегічного планування і, насамперед, стратегічного менеджменту.

Характеристика бюджетування, його переваг та недоліків має на мети з’ясувати необхідність його застосування, місце та роль на різних етапах розвитку менеджменту. Зіставлення бюджетування та поточного планування дає змогу визначити спільні обмеження, які має орієнтація підприємств, що застосовують їх у своїй діяльності, на короткострокові цілі. Далі цілком зрозумілим є поступовий перехід до гнучких, структурованих та „0”-бюджетів, котрі є реакцією на необхідність подолання обмежень „класичного” бюджетування.

При вивченні цього питання теми необхідно зосередити увагу на тому, що й сьогодні застосування бюджетування потребує чіткого визначення місця та ролі бюджетів у системи управління організаціями.

Наступним проблемним питанням теми є сукупність прийомів і методів, що можуть бути умовно визначені як управління „від досягнутого”. Даний тип управління застосовує елементи аналізу та контролю не тільки внутрішніх, але й зовнішніх факторів, які впливають на діяльність підприємства. Роль планування тут стає більш значною, воно розглядається як інструмент досягнення цілей розвитку. Орієнтація на розвиток потребує використання прогнозів, що стали основою довгострокового планування. Студентам необхідно звернути увагу на те, що саме на цьому етапі функція планування почали трактувати як комплексну і розподіляти на під функції цілевстановлення, прогнозування, моделювання та програмування. Перевагами довгострокового планування є: можливість передбачення майбутніх змін і забезпечення підготовленості до них; орієнтація на довгостроковий розвиток; накопичення досвіду роботи з довгостроковими планами.

Перехід до стратегічного планування був зумовлений певними новими чинниками, що стали найсуттєвішими для розвитку підприємств в умовах підвищення конкуренції на більшості ринків. Студенти повинні зосередитись на тому, що стратегічне планування дуже тісно пов’язане з процесом прийняття довгострокових рішень: стратегічне планування націлене не тільки на досягнення стратегічних цілей, а й на вирішення завдань, пов’язаних з вибором альтернативних варіантів дій. Стратегічне планування охоплює систему довго-, середньо- та короткострокових планів, проектів і програм, однак головний змістовний акцент при цьому робиться на довгострокові цілі та стратегії їхнього досягнення.

У межах стратегічного планування широко застосовуються такі категорії: «життєвий цикл продукту», цикл попиту на продукцію, що виготовляється, період, потрібний для досягнення цілей, тощо. Усе це сформувало потребу в більш гнучких підходах до визначення горизонтів планування, необхідність балансування різних за тривалістю дій для досягнення цілей, а також зумовило необхідність підвищення ролі стратегічного аналізу в діяльності підприємств: треба чіткіше визначати, які саме сфери та напрямки діяльності потребують довго-, а які – середньострокових термінів їхнього здійснення в конкретних умовах. При цьому зростає і кількість доступних підприємству альтернативних варіантів розвитку, внаслідок чого відкривається більш широкий вибір дій на перспективу.

Серед специфічних методів, що їх використовує стратегічне планування, основну увагу при вивченні цього питання слід приділити „портфельному” аналізу та плануванню, експертним методам, методам побудови сценаріїв, контролінгу тощо.

Стратегічний менеджмент виявляє собою процес, що визначає послідовність дій організації по розробці та реалізації стратегій. Відмінність стратегічного планування та стратегічного менеджменту полягає у масштабах охоплення стратегічною діяльністю підсистем підприємства: у першому випадку – однієї системи планування; у другому – охоплює всю систему. В цьому випадку підприємство спрямовує свою діяльність на пристосування організації до середовища і, до певної міри, середовища до своїх потреб.

Вихідною ідеєю, що відображає сутність концепції стратегічного менеджменту, є ідея необхідності врахування взаємозв’язку та взаємовпливу зовнішнього та внутрішнього середовища при визначенні цілей підприємства; стратегії в цьому випадку виступають як інструменти досягнення цілей, а для реалізації стратегій необхідно, щоб усе підприємство функціонувало у стратегічному режимі. Необхідність підтримки стратегічної орієнтації підприємства робить стратегічний менеджмент процесом безперервним і динамічним, отже, одноразовий аналіз та діагностика не можуть бути основою такого процесу, оскільки надають обмежену певним відтинком часу інформацію.

Система стратегічного менеджменту залежатиме від особливостей самого підприємства, його стратегічного рівня, тобто можливостей сприймати зміни в середовищі та ефективно реагувати на них за допомогою обґрунтованих стратегічних рішень. Сприймають зміни та розробляють управлінські рішення люди, тому питання даної теми присвячене ролі стратегічного мислення, яке є головною умовою формування стратегічно орієнтованого підприємства. Враховуючи, що мислення – це активна взаємодія суб’єкта та об’єкта управління, наявність стратегічного мислення у менеджерів та всього персоналу організації дозволяє таким чином впливати на об’єкт управління, щоб формувати та розвивати його стратегічний рівень за рахунок впровадження системи стратегічного менеджменту. Продуктом цієї діяльності є, з одного боку, обґрунтовані стратегічні цілі розвитку (як новий ідеальний образ бажаного, необхідного і можливого стану об’єкта управління), з іншого – уявлення про шляхи їх досягнення, про зміни, що їх треба здійснити в об’єкті й суб’єкті управління. Стратегічне мислення – це підвалина для формування стратегічної поведінки, яка зрештою і дозволяє забезпечити адаптацію системи до вимог середовища.

Мета стратегічного менеджменту – це визначення місії, цілей та стратегій, розробка і забезпечення виконання системи планів як інструментів реалізації стратегічних орієнтирів з удосконалення підприємства та його окремих підсистем, що є основою для забезпечення його конкурентоспроможного існування в довгостроковій перспективі.

Питання до самоконтролю

1. Назвіть причини переходу від розуміння підприємства як «закритої системи» до «відкритої системи».

2. Які основні тенденції в Україні сприяють (протидіють) існуванню стратегічного менеджменту?

3. Розкрийте сутність, основні відмінності та обмеження бюджетування, довгострокового та стратегічного планування, стратегічного менеджменту.

4. Назвіть переваги та недоліки існуючих типів стратегічного менеджменту.

5. Назвіть фактори, що визначають перехід від стратегічного планування до стратегічного менеджменту.

6. Схарактеризуйте основні завдання стратегічного менеджменту.

7. Чи потрібно мати уявлення про майбутнє в управлінської діяльності?

8. Назвіть бар’єри використання елементів стратегічного менеджменту на підприємствах малого бізнесу в Україні.

 

Рекомендована література

/1/, /8/, /9/, /15/, /17/, /21/