Розділ VI. Релігійно-звичаєвий (традиційний) тип правової системи

 

Основні риси релігійно-звичаєвого типу. Релігійно-общинний, філософсько-традиційний та звичаєво-общинний підтипи

 

Як відмічалося раніше, романо-германський та англо-американський типи правової системи є основними типами. Немає жодної правової системи світу, яка б в тому чи іншому обсязі не запозичила б якісь елементи загального або континентального права. Це не дивно, адже системи загального та континентального права охоплюють всю Європу та Америку, майже всі сильні економічно розвинуті суспільства, держави. Ці системи тісно пов‘язані з розвитком європейської цивілізації. Вони відображають світогляд, стиль мислення, ідеї, містять елементи (інститути), які склалися в умовах Європи. Вони трансформують принципи європейського права у інші типи правових систем, зокрема Азії та Африки, Індостану.

Необхідно відзначити, перш за все, що правові системи Азії, Африки та Індостану базуються на іншому світогляді (релігійно-моральному, філософсько-традиційному та ін.), на іншому сприйнятті і розумінні права. Як відмічає проф. С.С.Алексєєв “це системи соціального регулювання, які на підставі певних економічних, політичних, духовно-моральних умов мали специфічний розвиток з перевагою таких регулюючих норм, як релігійні, традиційні, звичаєво-общинні та ін.”[322]

Всі ці правові системи різні, інколи унікальні за рядом ознак. Поряд з цим, є ряд спільних, загальних ознак, за якими їх можна об‘єднати в один тип, який можна назвати релігійно-звичаєвим (традиційним) типом правової системи.

Правда, ряд компаративістів вважають, що об‘єднує всі ці правові системи лише те, що вони базуються на концепціях, які відрізняються від західних. І важливо у сучасних умовах підкреслювати, що західний спосіб мислення не є безспірним та панівним.[323]

У незахідних правових системах право дійсно трактується зовсім по-іншому, ніж у західних, і не виконує ідентичну до них роль. Принципи, якими вони керуються, можна розділити на два напрями: 1 – визнання цінності права, але в поняття вкладається інший, ніж на заході, зміст (мусульманське, індуське, іудейське, християнське право); 2 – відкидання самої ідеї права і визнання інших способів регулювання суспільних відносин (правові системи Далекого Сходу, Африки та Мадагаскару).

Дві передумови сприяли формуванню цього типу: 1) повільні темпи суспільного розвитку; 2) неправові форми суспільної свідомості (релігійні, моральні, філософські, традиційні, звичаєві). Ці форми свідомості (особливо релігійні) створювали перешкоди для рецепції права та юридичних понять Заходу.

Релігійно-звичаєвий тип (тип релігійно-моральної орієнтації[324]) являє собою систему регулювання, у якій юридичні елементи часто не отримують відокремленого (віддиференційованого) функціонування. Вона є зв‘язаною релігійними, звичаєво-общинними, традиційними регулятивними формами, а тому є дещо догматичною, традиційною. Основними способами регулювання відносин є релігійні вчення, догми, традиції, звичаї. Часто у цих системах існують змішані елементи: юридичні, морально-філософські, релігійні, а термін “право” щодо них застосовується (як вважають деякі компаративісти[325]) тому, що не існує іншого терміну.

І все ж, незважаючи на розбіжності у порівняльному правознавстві, можна вказати на основні риси релігійно-звичаєвого (традиційного) типу:

наявність стійких неправових (релігійних, традиційних, звичаєвих) джерел, що містять норми (правила поведінки особи) у певних сферах суспільного життя;

наявність зовнішніх форм (джерел) права: нормативно-правових актів, правових звичаїв;

невіддиференційованість правових і неправових (релігійний, моральних, традиційних) норм;

невідмежованість нормативного та індивідуального регулювання;

казуїстичний, догматичний характер правової системи та її дуалізм (зокрема у судовій організації);

наявність ознак континентального та загального права;

наявність підтипів: релігійно-общинного, філософсько-традиційного, звичаєво-общинного.

Кожний із названих підтипів має свої специфічні ознаки, що відрізняють їх між собою.