Співвідношення правової доктрини, системи та зовнішніх форм права. Особливості юридичної професії у скандинавських правових системах

 

Правова доктрина на сьогодні у скандинавських країнах подібно до континентального права формує вихідні правові засади. Вона безпосередньо має вплив на формуваня загальних принципів права та системи права у цих країнах. Поряд з цим, у Норвегії важливе значення надається роботам вчених-юристів, що трактують положення законів або судові рішення. А тому у даній правовій системі правова доктрина може виконувати у певних випадках і функцію джерела права.

Система права за основними ознаками є подібною до континентальної моделі: їй притаманний галузевий поділ (за предметом та методом правового регулювання), а також поділ на публічне та приватне право. В той же час, публічне право є відмінним від публічного права у романо-германському типі правової системи. Система права є основою для системи законодавства, системи зовнішніх форм (джерел) права в цілому.

У скандинавському праві спостерігається урізноманітненість джерел права. Поряд з нормативно-правовими актами (законами та підзаконними актами) до системи джерел права відносяться судові прецеденти (судові рішення), правові звичаї, а також подекуди правова доктрина та принципи права. В ієрархії нормативно-правових актів (та й у системі джерел права) основне місце займає Конституція або конституційні закони. Так, у Данії до основних джерел права відносяться: Конституція, закони, судові прецеденти, правові звичаї. При цьому кодифіковані лише деякі галузі законодавства та права (зокрема, Кримінальний кодекс). Судові прецеденти є більш притаманними для цивільного, торгового права, закони для більшості або всіх галузей права; правові звичаї для морського і торгового права. Тобто сфери дії цих джерел права не пересікаються. Кожне з них діє у найбільш об‘єктивно притаманній для нього сфері.

У Ісландії система джерел права включає: Конституцію, Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси, закони, підзаконні акти (розпорядження міністрів; постанови органів місцевої влади), правові звичаї, судові прецеденти, інколи – загальні принципи права.

Норвегія має систему джерел права, до яких відносяться: Конституція, закони (зокрема, Кримінальний, Кримінально та Цивільно-процесуальні кодекси), судові прецеденти, правові звичаї (торгове, конституційне право), праці юристів-вчених (правова доктрина).

У Фінляндії Конституція складається з 4-х органічних законів (Форма правління Фінляндії, Акт про парламент, Акт про право парламенту контролювати законність діяльності Державної Ради та канцлера юстиції; Акт про державний суд). Крім неї до системи джерел права входять: закони (зокрема, Кримінальний кодекс), спільні декрети президента та Державної Ради, підзаконні акти (Державної Ради та міністрів; судові рішення (які не є формально обов‘язковими)).

Конституція Швеції складається з 3-х основних законів: Про форму правління, Про престолонаслідування, Про свободу друку. Крім цього, до джерел права відносяться конституційні та звичайні закони, кодекси, підзаконні акти (делеговане законодавство уряду, міністерств та відомств), правовий звичай (торгове право), судові прецеденти.

Це ще раз підтверджує, що правові системи скандинавських країн є урізноманітнені з точки зору зовнішніх форм (джерел) права. Поряд з цим, законодавство відіграє основну роль щодо врегулювання суспільних відносин. Хоча незначна частина нормативних актів є кодифікована. Конституція часто має форму, яка відрізняється від континентальної моделі (вона може складатися з декількох законів). Законодавчі акти, як правило, не мають загальної частини і містять конкретно-регулюючі норми. Їх подібність із законами континентального права стає все більше очевидною. Закони за структурою, мовою і стилем практично не відрізняються від континентальних аналогів. Співпадають вони і в зв‘язку з подібністю основних юридичних понять. Якщо ж відсутні норми закону, судова практика та доктрина вирішують справу за аналогією. Так, у Швеції норми законів про купівлю-продаж, про відповідальність за поставку неякісних товарів застосовуються за аналогією з договором про надання послуг.

Поряд з цим, останнім часом судді у скандинавських країнах вважають, що її повноваження щодо творення права обмежені, і вони повинні застосовувати норми, сформульовані законодавцем. Тлумачення нормативно-правових актів здійснюється майже за тими ж принципами, що й у континентальному праві.

Як і в континентальному праві, до основних юридичних професій відносяться суддя та адвокат.

Як правило, судова система має загальні суди: вищі (ІІ інстанції – Верховний Суд) і нижчі (І інстанції – окружні, міські тощо) та апеляційні, а також суди спеціальної юрисдикції (по трудових, земельних спорах, по маркетингу, у житлових, водних справах, у справах опіки страхування, комерції тощо).

У Швеції та Фінляндії функціонує розвинута система адміністративної юстиції. Прокуратура, як правило входить у систему юстиції.

Судді призначаються на посаду пожиттєво, і у певному віці йдуть у відставку (на пенсію) – Данія, Норвегія, Фінляндія – 70 років.

У Данії призначення на посаду судді здійснюється королівським указом за поданням міністерства юстиції із осіб, що мають вищу юридичну освіту, 15-20р. стажу в судах, прокуратурі та ін. органах юстиції.

В Ісландії судді призначаються на посаду міністром юстиції. В Норвегії – королем за поданням міністра юстиції (на посаду у загальні та у більшість спеціальних судів). Крім цього, особа, що претендує на посаду судді повинна мати юридичну освіту, здати відповідні екзамени з юриспруденції у системі цивільної служби, мати стаж роботи (адвоката, прокурора, судді нижчої судової ланки) та вік (30р. – Верховний Суд. – 25 – інші суди).

У Фінляндії Президент республіки призначає Президентів Верховного Суду і Верховного адміністративного суду, він же призначає і суддів цих та апеляційних судів (з врахуванням рекомендацій судових інстанцій). Судді окружного та міського судів призначаються Верховним судом, асесори – муніципальними радами терміном на 4 роки. Судді судів губерній – президентом або Державною Радою.

У Швеції судді призначаються урядом з осіб, що мають вищу юридичну освіту, які здали кваліфікаційні екзамени та мають стаж роботи за спеціальністю (як правило, це клерки в судах).

Адвокати у скандинавських правових системах повинні мати вищу юридичну освіту, стаж роботи, здати кваліфікаційні екзамени, мати дозвіл на зайняття практикою при конкретному суді (наприклад, при Верховному Суді), бути членом асоціації адвокатів (наприклад, Шведської асоціації адвокатів, Фінського союзу адвокатів тощо).

До осіб, які претендують на посади судді та адвоката у правових системах скандинавського права пред‘являються все більш суворі вимоги, і коло осіб, які призначаються суддями досить обмежене (так, у Данії на 5,1 млн. населення близько 280 суддів). Всі ці вимоги спрямовані на підвищення ефективності правової системи.

В цілому ж, підтип північноєвропейської правової системи (скандинавської) характеризується наступними загальними ознаками:

розформалізованістю правової системи шляхом урізноманітнення зовнішніх форм (джерел) права;

переважаючою роллю серед інших джерел права законодавчих актів;

наявністю значної кількості уніфікованих законодавчих актів;

наявністю ознак континентального та загального права;

правовою інтеграцією та високим рівнем гармонізації права.