ПОЗАРАЦІОНАЛЬНІ ВИДИ ДОСВІДУ

 

Коли вимовляються словосполучення «позараціональний досвід» або «позараціональне знання», то звичайній людині найчастіше спадає на розум мрячне й загадкове, але тому особливо западаюче в душу слово «містика», під якою вона може розуміти все що завгодно: і традиційні релігії з їхнім розвиненим культом і священними текстами, і різного роду окультні трактати і секти, і візіонерський досвід йогів, і форми безпосереднього осягнення предмета у формі різного роду інтуїтивних актів, і, нарешті, все те, що протистоїть науковому знанню й здоровому глузду типу фантастичних розповідей або неймовірних подій особистої біографії. У переважній же більшості випадків у голові людини всі вищевідзначені аспекти просто зливаються в якийсь загальний ірраціональний смисловий «бульйон», який викликає або інстинктивне відторгнення від подібних феноменів, або, навпаки, настільки ж інстинктивний до них потяг.

З огляду на нинішню непросту світоглядну ситуацію та розквіт у суспільній свідомості різного роду форм ірраціоналізму, про що мова йшла в попередній лекції, є необхідним докладно зупинитися на різних позараціональних здібностях свідомості та пов'язаних з ними формах досвіду. Це тим більш важливо, якщо врахувати, що подібна проблематика тривалий час кваліфікувалась офіційною наукою і багатьма філософськими напрямами як якийсь компендіум оман або пряме шарлатанство, які вимагають інтелектуальних викриттів, а в перспективі – повного викорінення¹. Ні до яких позитивних результатів такий обскурантизм не привів, і стало ясним, що неупереджений гносеологічний аналіз позараціонального знання корисний не тільки для суспільної свідомості, а й для самої філософії.

 

1. ІНТУЇТИВНЕ ЗНАННЯ У ПОВСЯКДЕННОМУ ДОСВІДІ,

В НАУЦІ ТА У ФІЛОСОФІЇ

 

У точному значенні слова інтуїтивне знання не протистоїть знанню раціональному. Раціональному знанню в найширшому розумінні протистоять, з одного боку, чуттєве пізнання (перцепція та емоція), а з іншого боку – ірраціоналістичні, руйнівні для людського спілкування та діяльності настанови, про які мова йшла вище. Що ж стосується інтуїції, то вона цілком гармонійно поєднується з раціональним пізнанням аж до висування на перший

 

¹ На жаль, особливо відзначились у третируванні позараціональних форм досвіду (особливо містичного і релігійного) діалектичний матеріалізм і атеїстична радянська наука. Ми вже відзначали, що сама собою подібна позиція може бути кваліфікована як сугубо ірраціональна.

план поняття «раціональна інтуїція» (чи інтелектуальна інтуїція), без якого новоєвропейський раціоналізм (від Р.Декарта до Е.Гуссерля) просто не може обійтися. Інтуїтивне пізнання через це не ірраціональне, а скоріше позараціональне, тобто доповнює раціональне пізнання на зразок того, як гуманітарна раціональність доповнює раціональність поняттєву.

За самим своїм єством інтуїція (від лат. intuitio – «вдивляння») є здатністю свідомості безпосередньо осягати пізнаваний предмет без опосередковуючого впливу символічного й доказового-логічного інструментарію. З цих позицій інтуїція якщо й протистоїть, то дискурсивному (чи демонстративному) знанню, що виводиться з вихідних засновків за допомогою ряду логічно пов'язаних кроків.

У межах європейської філософії найбільш послідовна спроба розглянути інтуїцію як основну здатність свідомості була розпочата в інтуїтивізмі А.Бергсона¹. В історії російської думки оригінальні та глибокі погляди на сутність інтуїції розвивали С.Л.Франк і Н.О.Лоський.² У більшості філософських і психологічних концепцій відмінності між опосередкованим (дискурсивним) і безпосереднім (інтуїтивним) шляхами одержання знання не абсолютизуються, хоча роль миттєвого осяяння, інсайту в існуванні людини визнається винятково важливою. В результаті таких прозрінь, найчастіше несподіваних для неї самої (а тому й породжуючих враження чогось іраціонально-містичного), людина знаходить розв'язання теоретичної проблеми, яка довго не давала їй спокою; знаходить вірний вихід з життєвої колізії; створює художні шедеври; проникає в таємні глибини психічного світу чужого і власного «Я»; а іноді взагалі ніби народжується заново, знаходячи новий смисл і мету особистого буття. Численні свідчення подібного роду можна знайти не тільки в релігії, а й в історії науки і техніки, у щоденниках художників і поетів, а при бажанні – й у фактах власної біографії. Про значення інтуїції в їхній власній творчості писали вчені – А.Пуанкаре і А.Айнштайн, філософи – Я.Бьоме і П.А.Флоренський, психолог К.Г.Юнг, лікар С.П.Боткін, музикант Д.Тартіні.

Розмаїтість інтуїтивного досвіду настільки велика, що важко піддається якій-небудь типологізації. У філософській і психологічній традиції найчастіше виділяють такі види інтуїції³, як вони присутні в нашому повсякденному, науковому й філософському досвіді: чуттєву, емоційну та раціональну (інтелектуальну).