Этноним не идентифицируется, но предположительно восходит к болем южнымтерриториям,где, начиная с 7 по 17 вв., упоминаються народы саэки, сахэги, сайхачжэ, сахалянь. Существует мнение о собственно тюркском (кипчакском) происхождении этого этнонима, восходящему к телесскому этномикону. Вторая часть этнонима, урянгхай / урянхай, также была широко представлена в этнонимике тунгусо-маньчжурских, тюркских и монгольских народов. Этноним якут (екэ), предположительно заимствован русскими от эвенков .» Як бачимо, російські науковці висловлюють припущення, і не більше. Спробуємо дати відповідь на ці питання російської історії. З шкільної програми по географії, не одне покоління школярів знає, що на території Якутії існують величезні поклади алмазів, тому, інколи цей край називають «Країною алмазів». Слово «якут» і означає «алмаз», а отже, край «Якутія» означає «країна алмазів». Це слово знаходимо в далекій Туреччині (в турецькій мові), на території Малої Азії.
В якутській мові такого відповідника ви не знайдете… Гадаю, що всі погодяться, що слово «якут» потрапило з просторів Східного Сибіру у Малу Азію, а не навпаки. Про те, що сусідами хаттів (в Якутії) були шумери, може свідчити визначення слова «pirlanta» («гранёный алмаз»), яке знаходимо в турецькій мові («Русско-Турецкий словарь», составили Э.М. Мустафаев и В.Г. Щербинин, М., 1972, с.21). Етимологія цього складного шумерського слова досить прозора: «pirl» + «ant(a)», де перше слово має визначення «прикраса», а наступне – «воїн(а)». Перше слово має відповідники в багатьох європейських мовах, в тому числі, і в українській мові («перли», «перлина»). Ми визначаємо «коштовні карбункули», якими була прикрашена сережка київського князя Святослава, як «якути» (алмази), або визначаємо загалом прикрасу князя, як «pirlanta», тобто, «прикрасу воїна». Очевидно, такі прикраси могли передаватись в шумерських родинах, від батька до сина. Хеттські зображення царів, з сережкою – «кільцем», очевидно, мали таке саме коштовне оздоблення. У пізніші часи, такі прикраси могли зберігатись у заможніх «українських» княжих родинах, пізніше – в заможніх козацьких родинах. Пригадаємо зображення, з сережкою у вусі, козацького полковника Максима Залізняка. Продовжимо наше дослідження. Тотемом давнього народу «саха» був «сохатий». В турецькій мові (тюркській!) знаходимо наступне визначення слова «поле бою», «поле битви» - meydan, alan, saha (Там само, с.651) Слово «meydan» визначає «місце», «поле», «площу», а слова «alan», «saha», очевидно, мали нагадувати нащадкам тюрків про народи з якими приходилось воювати їх далеким пращурам - «з аланами» та «з народом саха». Народ «саха» колись проживав поблизу сучасного озера Байкал, поруч з бурятами та монголами. Під натиском (з півдня) нової хвилі переселення монголів, народ «саха» рушив у північно-східному напрямку, на територію сучасної Якутії, де вже проживали евенки (тунгуси). Прогнавши їх, «саха» заселяє простори Якутії. Евенки вимушено змістились на північ, по річці Лєна, на захід, за Єнісей, на схід, до Тихого океану. Це відбулось приблизно в 13-14 столітті, лише 600-700 років тому! (Александр Кондратов «Земля людей - земля языков», Санкт-Петербург, Авалон, 2006, с. 56-58; с. 67-70) А хто ж проживав в цій місцині до цього? До цього тут, приблизно у кінці 5-го тисячоліття – на початку 4-го тисячоліття до н.е., проживали арії – хатти, хетти, лувійці, метанні, та ряд тюркських народів, серед останніх – шумери. Всі ці народи вимушено емігрували у Дворіччя та Малу Азію…
Словник В.І.Даля так пояснює етимологію слова «сохатий»: «Сохатый м. – зверь с рассохами, скотина оленьего рода, с широкими лопастистыми рогами. Сохатый олень – двугодовалый северный олень, у которого уже выростают рога. Сохатый – Лось, Прикол, созвездие Большой Медведицы. Сохачьи рога». Науковці музею археології та етнографії Якутського Державного Університету зазначають: «Наскальные изображения раннего неолита Якутии представлены незначительным числом. Главная фигура в изобразительной традиции этого времени ЛОСЬ». (http:// www.ysu.ru/museum/archeolog/archeology.shtml) Продовжимо наше дослідження. Разом з словами «якут»(алмаз), «соха» (рало), з просторів Східного Сибіру, у далеку Месопотамію, та Малу Азію, потрапили і шумерські слова «Урук»(зерно), «Мейдан» (площа знань).
|
