Теорія конфлікту та вивчення її науками

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

 

 

К О Н Ф Л І К ТО Л О Г І Я

(конспект лекцій для студентів спеціальностей «Менеджмент організацій»)

 

викладач к.е.н., доц. БЕРЕЗЯНКО Т.В.

 

Київ – 2014

 

ЗМІСТ

Лекція 1. Поняття та природа конфлікту у соціальних та економічних науках………………………………………………………………………………..3

Лекція 2. Інститут корпоративних конфліктів……………………………….….16

Лекція 3. Управління конфліктами і кризами в економіці………………….….27

Лекція 4. Подолання конфліктності в процесі ділових переговорів ……….…30

Лекція 5. Види конфліктів корпоративного управління та шляхи їх подолання………………………………………………………………………….34

Лекція 6. Корпоративний менеджмент та методи реалізації безконфліктної поведінки………………………………………………………………………….47

Лекція 7. Гендерний підхід у безконфліктних відносинах у колективі………56

Лекція 8. Засоби побудови кар’єри у безконфліктній формі…………………60

Лекція 9. Спеціальні засоби протидії конфлікту у економічному сегменті….63

Лекція 10. Концепція кодексу корпоративної етики власника та менеджера.64

Лекція 11. Методи оцінки відповідальної поведінки………………………….68

 

 

Лекція 1.

Тема: Поняття та природа конфлікту у соціальних та економічних науках

План лекції.

1. Теорія конфлікту та вивчення її науками

2. Економічні інтереси та їх зв’язок із конфліктологією

3. Конфлікт: держава-суспільство-корпоративний сектор

4. Сутність та фази конфлікту

 

Теорія конфлікту та вивчення її науками

За визначенням М. І. Пірен[1], конфліктологія — «наука в багатьох вимірах: вона охоплює людину, її місце в природі, людському суспільстві і специфіку психологічних оцінок та внутрішньоособистих вимірів. Конфліктологія — міждисциплінарна галузь знань. У ній мають місце поняття та категорії багатьох наук, які певною мірою пов'язані з проблемами життя і розвитку»

У західному суспільствознавстві природу конфлікту почали розглядати з теорій Дарвіна як вираз природної агресивної поведінки людини.

Потім, з’явилася транскрипція Т.Мальтуса про закон народонаселення та посилення безробіття.

Наступною теорією була Герберта Спенсера про загальну та універсальну дію конфлікту, який вважав його основою розвитку (соціальна конкуренція).

Австрійська школа розглядала конфлікт як вияв прагнення людей до задоволення матеріальних потреб. Культурні розбіжності – це основа конфлікту. Лише із зростанням добробуту конкуренція замінюється співпрацею, а конфлікт – компромісом.

Класова теорія К.Маркса розглядає конфлікт як результат суспільних відносин з приводу розподілу результатів діяльності. Конфлікт виникає у результаті недостатності ресурсів, особливо – влади, та як джерело зміни соціальної системи.

Конфліктну модель суспільства було розроблено Г.Циммелем. Він вважав, що безконфліктного суспільства не існує. Конфлікт припиняється, коли одна із сторін відмовляється від боротьби або змінює свої вимоги. Другою формою припинення конфлікту є компроміс.

Т.Парсон розробив рівноважну модель, коли суспільство намагається досягти узгодження між частинами соціальної системи. Соціальна система у свою чергу здійснює регулюючий та контролюючий вплив на індивідуальну поведінку, особисті амбіції. Головним джерелом конфлікту у суспільстві визнано розбіжності у регулюванні на чотирьох рівнях: особистість, організація, суспільна система, культура (правила).

Саме Т.Парсоном було розроблено критерії, які дозволяють встановити специфіку модернізації суспільства та організації. В зв’язку цим розрізняють:

- конфлікти управління в організації (між менеджментом та підлеглими);

- конфлікти адаптації (між правилами та нормами та їх недотриманням);

- конфлікти керівництва (між прихильниками різних тактик досягнення мети, між менеджментом в процесі розвитку кар’єри, а також за контроль ресурсу та за розподіл повноважень).

Центральне місце у забезпеченні стабільності у суспільній системі займають соціальні інститути. Їх призначення: не допустити розпаду елементів системи, конфліктів, забезпечити порядок шляхом створення обмежень, заборон та контролю у суспільному житті.

Т.Парсон та його послідовник – К.Девіс вважають, що нерівність – це обраний суспільством інструмент гарантування доступу до ресурсу більш кваліфікованого людства. Це засіб мотивації для розвитку через доступ до задоволення потреб.

Ця модель безконфліктного суспільства виникла після великої депресії 1933 року як відгук на потребу стабільного розвитку, соціальної інтеграції, рівноваги та порядку. Означений варіант функціональної теорії названо соціологією регулювання.

Споріднена позиція була представлена у підході Е.Мейо, який прагнув встановити «мир у промисловості». В якості рекомендацій для фірм ним було запропоновано: паритетне управління, гуманізацію праці, групові рішення, підвищення кваліфікації персоналу – як засіб досягнення вищої продуктивності праці.

Л.Козер класифікує види конфліктів у залежності від ступеня нормативної регуляції. Головним засобом досягнення згоди визнається інституціоналізований конфлікт.

Р.Дерендорф розробив концепцію конфліктної моделі суспільства, як протиріччя між пануванням та підпорядкуванням. Але автор вважає, що саме у протиріччях соціальних конфліктів закладено розвиток суспільства. А за рахунок впливу на перебіг конфлікту досягається еволюційність суспільної трансформації. Соціум має можливість досягти своїх цілей шляхом укладення угод з владою та власником без використання революційних шоків. За рахунок цього відбувається зміна акцентів між рівними правами на володіння благами та нерівністю доступу до користування ними.

Р.Дерендорф розглядає три варіанти виходу з конфлікту: придушення, цей шлях лише стимулює зростання спротиву та насильства і, згодом, призводить до революції; усунення шляхом ліквідації протиріч – як тимчасовий засіб, оскільки в умовах ринкової нерівності зберігається структура класового устрою – основа конфлікту; регулювання, яке спроможне зменшити взаємний тиск сторін і використати енергію на розвиток.

Для успішного регулювання конфлікту потрібно легалізувати та формалізувати його, а також розробити правила гри, норми, законодавство, статути, угоди та договори.

Ефективне регулювання за означеними правилами потребує організації та структурування учасників конфлікту.

В сучасних умовах постіндустріального суспільства основні конфлікти транзитують із економічної сфери до системи стосунків з приводу межи підпорядкування. В той же час, конфлікти з приводу відносин власності трансформуються у конфлікти перерозподілу влади.

З огляду на це – джерелом конфлікту стає людина (політична людина). Означене вносить корективи до структури суспільства, її склад формують не класові групи (робітники, власники, селяни); освічене та неосвічене населення, власники та наймані працівники, а ті, хто має владу або позбавлений її.

Таблиця 1

Конфліктні джерела ринкових моделей суспільства

Конфліктна парадигма індустріального суспільства	Рівноважна парадигма постіндустріального суспільства
Постійні соціальні зміни	Стійка архітектура та зв’язок між елементами
Постійні соціальні конфлікти	Кожен елемент докладає зусиль до спільного функціонування
Кожен елемент прагне змін і вносить свою частку до них	Діяльність суспільства засновано на взаємній згоді та спільній діяльності
Стосунки між елементами суспільства ґрунтуються н підпорядкуванні один одному
Типи конфліктів
Економічні, політичні, ідеологічні, фінансові, торгівельні, митні	Інтересів, цінностей, ідентифікації
Об’єктивні, суб’єктивні, реалістичні, нереалістичні	Успішні, провальні, конструктивні, деструктивні
Міжнародні, міждержавні, міжконфесіональні, етнічні, особисті	Локальні, регіональні, міждержавні, глобальні (мікро, мега, макроконфлікти)
	Мирні, немирні
	Гра, боротьба, дебати

Виникнення та розвиток конфліктів визначається дією 4-х груп факторів: об’єктивних, організаційно-управлінських, соціально-психологічних, особистісних. Інтереси більшістю дослідників віднесено до складу об’єктивних факторів конфлікту.

До складу найбільш поширених об’єктивних причин виникнення конфлікту віднесено: матеріальні та духовні інтереси життєдіяльності, недостатня розробленість законодавчого регулювання, недостатній рівень добробуту, образ життя (культурна нерозвиненість), тиск консервативних традицій та стереотипів.

Дещо відрізняється склад організаційно-управлінських причин виникнення конфлікту: 56% конфліктів є результатом невідповідного керівництва; 33% - психологічна несумісність; 15% - помилки кадрового підбору. У підсумку - понад 70% конфліктів мають організаційно-управлінське походження.

Таким чином, успішний розвиток суспільства в сучасних умовах переходу до постіндустріального ринку спирається на парадигму суспільної рівноваги замість індустріальної парадигми конфлікту.