Збудник сифілісу.Морфологічні,культуральні властивості.Патогенез , імунітет.Мб. діагностика і терапія.Сифіліс - це венеричне інфекційне захворювання,при якому уражається шкіра, слизові оболонки, внутрішні органи і центральна нервова система. Збудник сифілісу – це Treponema pallidum, яка входить до роду Treponema (від лат. trepo - повертати, nemo - нитка) відкритий в 1905 р. Ф.Шаудіном і Е.Гофманом. Стара назва збудника – бліда спірохета зумовлена тим, що мікроорганізм погано забарвлюється барвниками внаслідок низького вмісту нуклеопротеїдів. Treponema pallidum – тонкі клітини спіралеподібної форми з 12-14 завитками. T. pallidum — тонкие штопорообразно закрученные нити (0,18 х 6-20 мкм) с 8-12 мелкими завитками. По Романовскому—Гимзе окрашиваются в бледно-розовый цвет. Слабо окрашиваются анилиновыми красителями, окрашиваются серебрением. Хорошо видны при темнопольной и фазовоконтрастной микроскопии. Имеют 8-12 периплазматических жгутиков. Движения — поступательные, вращательные и маятникообразные. Аназробы или микроаэрофилы. В организме возбудитель сифилиса может инцистироваться и образовывать L-формы. Антигени — специфический термолабильиый белковый и неспецифический липоидный, сходный с кардиолипином, зкстрагируемым из сердца быка. Культуральні властивості. Мікроаерофіли.Вірулентні штами на штучних пож.середовищах не ростуть.Невірулентні штами інкли ростуть на спец. Середовищах,які містять мозкову та ниркову тк.,в анаеробних умовах при t=35С. Має складну антигенну будову:специфічний термолабільний білковий антиген і не специфічний ліпоїдний антиген,ідентичний кардіоліпіну бичачого серця. Патогенез. Є антропонозною інфекцією.Культивується в тестикулах кроля. Мех.передачі-статевий.,можливе з переливанням крові.Перебігає циклічно,між окремими стадіями хвороби існують періоди латентного сиф. Інкуб. Період 2-3 тижні. .Первинний сифіліс характер. Появою твердого шанкра на місці вхідних воріт(виразка),а також зб. Лімфовузлів .Втор.сиф.-проявляється папульозною, везикулярною або пустульозною висипкою на шкірі і слиз. Обол.,а також ураженням вн. Органів. .Третинний сиф.-може трив. Десятиріччями і характер. Утв. Сифілітичних гранульом(гум) Імунітет захисного імунітету не має.Антитіла є лише відображенням інфекційного процесу. Мікробіол.діагностика здійснюється мікроскопічним,серологічном та генетичним методами.При мікроскопії викор. Нативні та фіксовані препарати. Фарб. За Романовським-Гімзою, Бурі, імпрегнація сріблом,досл. Під фазовим контрастом,у темному полі. Сер.діагностика здійснюється шляхом постановки реакц. Вассермана(РЗК), в якій викор. Неспециф. Кардіоліпіновий або специ.трепнемний антиген,осадкових реакцій(Канна і Закса-Вітебського); реакції іммобілізації блідих трепонем (РІБТ),РІФ,ІФА. ЛікуванняВикор.антибіотики пініцилінового ряду і вісмутові препарати.Специфічна профілактика не проводиться. 2. Коринебактерії характеристика. Еволюція коринобактерій. Біовари дифтерійних паличок. Токсикоутворення, генетичні детермінанти токсиногенності. Вимірювання сили токсину. Коринебактерії (лат. corynebacterium) — рід грампозитивних паличковидних бактерій. З нех є як патогенні, так і непатоненні види. По сучасній классифікації рід коринебактерії входить у сімейство Corynebacteriaceae, порядок Actinomycetales, клас Actinobacteria, тип Actinobacteria, царство Бактерії. Більшість видів коринебактерій являються неліполітичними. Неліполітичні бактерії поділяються на ферментуючі та неферментуючі. Окрім C. diphtheriae, заняення для медицини мають C. ulcerans, C. jeikeium, C. cistitidis, C. minutissimum, C. haemolyticum, C. xerosis, C. pseudodiphtheriticum, які являються патогенними, умовнопатогенними та сапрофітами. Біоварами C. Diphtheriae являються форми gravis (колонії R-форми, шершаві, гемолізу нема), mitis (S-форми, чорні, гемоліз є), belfanti, intermedius. Коринебактерії дифтерії утворюють сильний екзотоксин, а також гіалуронідазу і нейрамінідазу. Дифтерійний токсин - білок із молекулярною вагою 62000 дальтон. Він вибірково уражає м’язи серця, наднирникові залози, периферичну нервову систему. Синтез токсинів контролюють спеціальні tox+ гени, який несе профаг, вбудований у клітину. Цей профаг може передаватися від однієї бактерії до іншої, перетворюючі останню на токсигенну (фагова конверсія). До складу екзотоксину входять гістотоксин, гемотоксин, некротоксин. Його силу вимірюють у мінімальних смертельних дозах. За 1 DLM приймають ту найменшу дозу токсину, яка при введенні в черевну порожнину гвінейським свинкам вагою 250 г викликає їх загибель на четверту добу. Існують токсигенні й нетоксигенні штами коринебактерій дифтерії. C. ulcerans також виділяє екзотоксин, але є штами, які не продукують його.
3 .. Санітарно-показові мікроорганізми, вимоги до них, їх значення для характеристики об'єктів навколишнього середовища. Сангтарно-показовими мікроорганізмами (СПМ) називають мікроби, які є представниками нор- мальної мікрофлори тіла людини і служать показниками санітарного неблагополучча обекта, та його забруднення виділеннями людини. При виборі саніторно показового мікроорг. приймають до уваги індикаторну кількисть того чи іншого мікроорганізму по відношенню до відповідних патогенних бактерй та вірусів ступеню розробки методів їх визначення. При цьому необхідно враховувати критерії сан.- показових мікроорганізмів. Критерії санітарно-показовикх мікрооргаюшк: 1) вони повинні постійно перебувати в організмі-мі людини і тварин і постійно виділяються в зовнішнє середовище; 2) не повинні розмножуватися у зовнішньому л середовищі; - • 3) стійкість і час виживання повинні перевищувати такі у патогенних міфооргангзмах; 4) у зовнішньому середовищі не повинно бути схожих мікроорганізмів; 5) вони не повинні змінюватися у зовнішньому середовищі;*. 6) повинні легко ідентифікуватисії та дифереи-. ціюватися.
|
