Природа і мета суспільства

Залишається останнє питання. Яка природа конкретної групи явищ, яку ми вивчали? До якого класу природних предметів вона належить? Чи не є вона, як це затверджували Спенсер і інші, організм?

Звичайно, вона не є фізичний організм. Її частини, якщо вона такі має, суть психічні стосунки. Він стримаються разом не матеріальними зв'язками, але розумінням, симпатією і интере-сом. Якщо суспільство є організм, воно повинне описуватися як психофізичне явище - психічний організм на фізичній основі. Читач, що йшов за нами до цих сторінок включно, повинен буде, я думаю, погодитися, що суспільство є щось більше, ніж організм, подібно до того як організм вищий і складніший, ніж неорганічна матерія. Суспільство є організація, частково створення несвідомої еволюцій, частково результат свідомого плану. Організація є комплекс з психічних стосунків. Проте подібно до організму вона може проходити через усі фази еволюції.

Як організм організація може мати також функції. Функція суспільства полягає в розвитку свідомого життя і в створенні людської особистості, для цієї мети воно в действи-тельности і існує. Воно є свідома асоціація подібних один до одного істот, що розвиває моральну природу людини. Уся література і філософія, релігійна свідомість і громадська політика - усе це зобов'язано обміну ідей і почуттів; під впливом літератури і філософії, культу і політики на уми кожного нового покоління і розвивається його тип особи. Отже, ми можемо сказати, що функція соціальної організації, яку соціолог завжди повинен мати на увазі, полягає "в еволюції особи через все більше і вищі стадії, поки воно не досягне ідеалу, званого нами людством.

Отже, на кожному кроці соціологічне завдання є двояким - дізнатися/яким чином розвинулися соціальні стосунки і як вони діють на розвиток особистості. Іншими словами, одна мета соціології полягає у вивченні усього, що може бути вивчено відносно створення соціальної людини. Вплив такого вивчення на вивчення економіки і політики буде зрозумілий для усіх, що стежили за новітнім прогресом политиче-ской філософії. "Економічна людина" Рикардо продовжує ще існувати і виконувати корисну роботу; незважаючи на наших учених Яго, що стверджують, що вони спостерігали світ протягом цих чотири рази семи років і жодного разу "не знайшли таку людину, яка знала б, як потрібно любити себе". Інша справа "природна людина" Гоббса, єдиним станом которо-го, як воно описане в "Левіафані", "була війна проти усіх", але який проте домовлявся зі своїм сусідом. Увесь цей клас ідей і усі побудовані на них теорії, в яких чоловік відділявся від його соціальних стосунків, в яких індивід розглядався як безумовний егоїст, що існував раніше суспільства і неохоче вступив в соціальне з'єднання, поступаються дорогою здоровішому знанню. Замість цих понять відправним пунктом політичних теорій буде поняття людини як істоти переважно і природно соціального, як створеного його соціальними стосунками і існуючого як людина тільки завдяки ім.

Соціальна істота, нормально організована людина, винагороджує з лишком суспільство за ті здібності, якими воно його наділило, і ця істина має бути початковим пунктом для етичного вчення майбутнього майбутнього. Особа не може жити в собі самій, щоб загинути разом з индивидуаль-ной життям. Вона поширюється і на нескінченне життя людини. Мало-помалу, із століття в століття суспільство, що створило людину, перетворюється людиною. Особливо важливий в цьому процесі вплив тих небагатьох умів, геній яких проникає в невідоме, тих піонерів думки і поведінки, які осмілюються наодинці йти по непрокладених шляхах, тих самоотвержен-ных, людей, що гаряче люблять людство, які часто, незважаючи на страждання, муки і образи, вказують возмож-ность нового життя. Головним чином завдяки усім цим людям маса людства могла піднятися до деякої міри над фізичною необхідністю в сферу більшого простору, свободи і світла.